Вход/Регистрация

Юридические услуги. Киев и Украина

Viber 095-573-20-30
Telegram 096-545-40-33

Вторник, 15 Май 2018 18:14

Поняття та структура апеляційного провадження в адміністративному судочинстві України. Дипломна робота - правознавство - студентам-юристам

Оцените материал
(1 Голосовать)

 Для розуміння сутності становлення апеляції в адміністративному судочинстві  необхідно відзначити, що теоретична основа юриспруденції романо-германської правової сім’ї, до якої належить і Україна, сформована римськими юристами. Римське приватне право – це передусім право цивільне, а право адміністративної юстиції поряд з іншими галузями права розвивалося вже на основі вироблених підходів у приватному праві. Тому важливо проаналізувати становлення та розвитку апеляційного провадження в загальному юридичному  процесі, спроектувавши загальні засади процесуальної діяльності на інститут апеляційного провадження в адміністративному судочинстві.

ЗАМОВЛЯЙТЕ АВТОРСЬКЕ ВИКОНАНЯ ДИПЛОМНЫХ ТА ДИСЕРТАЦІЙ З "ПРАВОЗНАВСТВО"
Детальніше ТУТ http://ut.kiev.ua/biblioteka-yurista/item/2364-avtorski-ta-tvorchi-diplomni-disertatsiyi-kursovi-dlya-studentiv-pravnikiv.html

Апеляція розвивалася з різних форм прохання про скасування судового рішення, в результаті чого з’явилися різні порядки апеляції та різні за обсягом повноваження апеляційної інстанції [Сліпченко В. І. Апеляційне провадження в системі кримінально-процесуальних стадій : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Сліпченко Володимир Іванович. – Запоріжжя, 2007. – 217с., с. 27]. 

 Власне українського інституту адміністративної юстиції до утворення в 1991 році незалежної держави України як такого не існувало. Це обумовлено тим, що етнічні землі України до 1991 року завжди перебували у складі інших державних утворень, наприклад до 1917 р. – у складі Російської й Австро-Угорської імперій, після 1917 р. − у складі Радянського Союзу, Австро-Угорської імперії, Чехословаччини, Польщі, Угорщини, Румунії. Внаслідок цього, як з науково-теоретичних, так і з практичних міркувань український інститут адміністративної юстиції переважно перебував під впливом неукраїнської державно-політичної ідеології. [Бевзенко В. М. Історія становлення й розвитку вітчизняного інституту адміністративної юстиції: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http:irbis-nbuv.gov.ua/.].  

В історії Київської Русі слово «суд» вперше згадується в Статуті князя Володимира Святославовича «Про десятини, суди і людей церковних».

Дослідники відносять прийняття цього Статуту до перших років ХI ст. Оскільки більш давнього нормативного акта, в якому б згадувався суд, не знайдено, то саме із цим Статутом пов’язується відокремлення суду від княжої влади на території України. Судове рішення виносилося в усній формі. Виконували його різноманітні княжі агенти й вірники, мечники.  Можливість подати апеляцію на рішення суду існувала і за часів Київської Русі, але апеляційною інстанцією виступали не судові органи, а відповідні посадові особи [Гусаров К. В. Інстанційний перегляд судових рішень у цивільному процесі : дис. … докт. юрид. наук : 12.00.03 / Гусаров Костянтин Володимирович. – Харків, 2011. – 431 с., c. 3].

Подальший розвиток інституту апеляції на території України відбувався разом із законодавством тих країн, до складу яких входила та чи інша частина сучасної України, і тому мав свої особливості становлення та розвитку у період з ХІ по ХХ століття. [Кац С. Ю. Развитие демократических начал советской кассации / С. Ю. Кац // Вопросы государства и права. – М., 1974. – Вып. 2. – С. 61-69.].

У тій частині України, на яку поширювалася юрисдикція Великого князівства Литовського, можливість подання апеляції з’явилася у 1566 р. До цього часу в Старому литовському статуті 1529 р. і в Судебнику короля Казимира Ягелловича не передбачалася можливість оскаржити рішення у порядку апеляції [Статут Великого княжества литовского. - СПб., 1811. - Ч.2.; Законодательные акты Великого княжества литовского XV—ХVІІ веков. - Ленинград, 1936. - С. 11 —15; Старый Литовскій статут 1529.].

Можна вказати і на факти існування апеляційних судів на території західних земель України, які знаходилися у складі Австрійської імперії. До того у Львові в 1784 р. був створений Апеляційний суд для Галичини і Буковини. Пізніше був сформований Чернівецький окружний суд як апеляційна інстанція виключно для Буковини [Коваль В.М. Розвиток системи апеляційних судів України //Актуальні проблеми держави і права. - 2003. - Вип. 21. - С.195].

Можливість оскарження судового рішення в апеляційному порядку передбачалася і в Правах, за якими судиться малоросійський народ 1743 р., складених комісією українських юристів. В основу цього документа був покладений Литовський статут, частково - магдебурзьке право, частково - українське звичаєве право. Неофіційно цим документом почали користуватися в українських судах одразу після закінчення роботи над ним у 1743 р., про що свідчить значна кількість копій кодексу, які збереглися до нашого часу. Слід зазначити, що формально названі Права так і не отримали статусу нормативного акта, але цей факт не зменшує їх історичної важливості і значення [Мірошников І.Ю. Судове слідство в апеляційній інстанції; Дис. ... канд. юрид. наук X., 2006. - С. 12.].

Особливістю і новинкою апеляційного провадження у «Правах» було закріплення того, що судді ні в якому разі правильної апеляції нікому забороняти не повинні. Суддям за неправомірне рішення передбачалися штраф і катування. Скаржнику ж, який навмисно в правосудді звинуватив суддів, - штраф і покарання. Апеляційний розгляд справи здійснював суд вищої інстанції. Передбачалися також причини недопущення апеляції до розгляду, передусім у зв’язку з її неправильністю [Кистяковский А.Ф. Права, по которымъ судится малороссійскій народъ. - К., 1879. - С. 83, 203-211.].

Досліджуючи історичний розвиток апеляційного провадження, Ю. Бортник зазначає, що розвиток інституту перегляду судових рішень у Російській державі розпочався з кінця XV - початку XVI ст., тобто з часу видання Судебників. Більшої системності і визначеності апеляційні суди почали набувати на межі XVII-ХVІІІ ст. Лише з початком реформ Петра І на правову систему Росії почали суттєво впливати інші правові системи, особливо німецька і французька [Бортник Ю.М. Історичний розвиток апеляційного провадження // Держава і право: 36. наук. праць. - К., 2006. - Вип. 31. - С. 328 -334. ].

На підставі викладеного і враховуючи досягнення процесуальної науки XІX - поч. XX ст., апеляційне провадження в Статуті цивільного судочинства 1864 р. являло собою нову процедуру з перегляду справи після винесення рішення судом першої інстанції, оскільки перевірялась не лише правова, а й фактична правильність оскаржуваного рішення.

Найважливіші риси інституту, що розглядається, були розглянуті у роботі Д. Азаревича «Судоустрій і судопровадження у цивільних справах». Такий порядок апеляційного оскарження проіснував у Росії до 1917 року [Бортник Ю.М. Історичний розвиток апеляційного провадження // Держава і право: Зб. наук. праць. - К., 2006. - Вип. 31. - С. 333.]

В 1917 році ідея адміністративної юстиції набула нових рис. Цього року Тимчасовий уряд видає закон про створення суду з адміністративних справ. Адміністративні судді розглядали спори між державними органами і органом самоврядування, а також громадськими організаціями [Історія розвитку адміністративного судочинства України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: //www.vasu.gov.ua/history].

У Конституції Української Народної Республіки 1918 р. передбачалося, що судова влада здійснюється виключно судами в межах цивільного, кримінального та адміністративного законодавства. У період гетьмана І. Скоропадського було законодавчо закріплено положення, згідно з яким Генеральний суд одержав повноваження щодо розгляду адміністративних справ, а в часи Директорії проект Основного Закону УНР достатньо велику увагу приділяв саме адміністративній юстиції [Ульмер М. М. Касаційне провадження в адміністративному судочинстві : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Ульмер М. М. / Міжрегіональна академія управління персоналом. – Київ, 2014. – 237 с. ].

Аналіз законодавства України 1918-1920 років дозволяє дійти висновку, що, незважаючи на дуже нетривалий період існування, система органів адміністративної юстиції одержала значний розвиток і впевнено орієнтувалася на формування самостійних адміністративних судів [Мельник І. Етапи становлення адміністративного судочинства в Україні / Мельник І. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.info-library.com.ua/books-text-10015.html.].

Протягом 1920-1950-х рр. розвиток адміністративної юстиції майже припинився. Лише в 1987 р. було прийнято Закон СРСР «Про порядок оскарження в суді неправомірних дій посадовців, якими завдано шкоди громадянам» [Морозов П. С. Реализация конституционного права судебного обжалования в досудебном производстве : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Морозов П. С. – М. : РГБ, 2005].

У незалежній Україні вирішення проблеми адміністративних судів гальмувалося аж до 1996 року – до прийняття Конституції, у якій було зазначено, що в Україні «відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди», чим юридично закріплювався інститут апеляції [Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.].

Верховна Рада України 6 липня 2005 року прийняла Кодекс адміністративного судочинства  України (далі по тексту – КАС України), в якому окреслила повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.

Вже з 1 вересня 2005 року Вищий адміністративний суд України почав розгляд перших адміністративних справ [Історія розвитку адміністративного судочинства України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: //www.vasu.gov.ua/history].

Дослідження історії оскарження рішень в апеляційному порядку в Україні дає можливість виділити такі етапи розвитку апеляційного провадження [Глуховеря М. М. Апеляційне провадження в системі проваджень адміністративного судового процесу / М. М. Глуховеря // Форум права. – 2013. – № 3. – С. 114-118].

Перший етап – виникнення апеляції у Київській Русі. В цей період апеляція розглядається як можливість оскарження рішень відповідних державних органів та посадових осіб, до компетенції яких належав розгляд цивільних справ. Функції апеляційної інстанції виконували не суди, а посадові особи, уповноважені на те монархом (князем). Апеляція при цьому розглядалась як єдина форма перегляду.

Другий етап характеризується можливістю оскарження судових актів у порядку апеляції, яка також була єдиним способом перегляду судового рішення. Уявляється, що виникнення другого етапу можна датувати з часу початку дії Статуту Великого князівства Литовського 1566 р., а кінцевою датою другого етапу є введення у 1864 р. в дію Статуту цивільного судочинства Російської імперії.

Третій етап почався у 1864 р. закріпленням апеляційного провадження з цивільних справ у Статуті цивільного судочинства Російської імперії і закінчився в 1917 р. скасуванням радянською владою апеляційного оскарження. Цеп етап характеризується вдалою спробою закріплення апеляційного оскарження судових рішень струнким процесуальним порядком, з урахуванням інстанційності судової системи, з основними сучасними демократичними ознаками апеляційного провадження, з нормативним закріпленням повноважень суду апеляційної інстанції.

Четвертий етап почався 30 грудня 1917 р. прийняттям Центральною Радою спеціального Закону «Про судові палати та апеляційні суди». В той період на території України тимчасово зберігали дію закони Російської імперії. Закінчився четвертий етап встановленням у 1920 р. радянської влади на території всієї України і початком дії в повному обсязі законів і декретів радянської влади, які ліквідували апеляційне оскарження.

П’ятий етап можна назвати відновленням апеляційного оскарження. Він почався у 1992 році прийняттям Концепції судово-правової реформи, яка вперше закріпила як одну з демократичних засад судочинства перегляд судових рішень, в апеляційному порядку. Однак ця Концепція нормативним актом не була, а проголошувалася як документ, який був обов’язковим орієнтиром для законодавця.

Отже, як вбачається, до моменту прийняття КАС України апеляційного провадження в адміністративному судочинстві України не існувало, на відміну від кримінального та цивільного процесів, де цей інститут є дуже розвинутим і має широку історію розвитку та становлення [Глуховеря М. М. Апеляційне провадження в системі проваджень адміністративного судового процесу / М. М. Глуховеря // Форум права. – 2013. – № 3. – С. 114-118].

Наприклад, В. І. Сліпченко вважає, що «апеляція виникла як форма народного контролю громадян Риму над посадовими особами суду, а не з вимог перегляду справи, що висувала сторона процесу. Отже, утворена процедура оскарження саме дій судді (чи посадової особи, наділеної відповідними владними повноваженнями), можливість звинувачення у несправедливості їх вчинення привернула до себе увагу вільних громадян Риму та набула форми народного контролю за діями посадових осіб під час здійснення правосуддя. З подальшим розвитком права утворилася нова функція, що полягала в оскарженні рішення як такого незадоволеною стороною процесу» [148.  Сліпченко В. І. Апеляційне провадження в системі кримінально-процесуальних стадій : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Сліпченко Володимир Іванович. – Запоріжжя, 2007. – 217с., с. 12-13].  

Заслуговують на увагу висновки В. І. Сліпченка, що «найбільший розвиток апеляційне провадження отримало в період з 1864 р. до 1917 р. Предметом перевірки судових рішень були як питання факту, так і питання права, перевірка рішення відбувалась у присутності сторін, останнім надавалося право обґрунтовувати свою позицію додатковими доказами та викликом нових свідків, рішення апеляційної інстанції було остаточним й одразу набирало законної сили» [Історія розвитку адміністративного судочинства України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: //www.vasu.gov.ua/history, с. 44].  

Як зазначає К. В. Гусаров, «апеляційне провадження за Статутом цивільного судочинства 1864 року уявляло собою нове судочинство з перегляду справи після винесення рішення судом першої інстанції, оскільки перевірялась не лише правова, але й матеріальна правильність оскаржуваного рішення».  [46.     Гусаров К. В. Інстанційний перегляд судових рішень у цивільному процесі : дис. … докт. юрид. наук : 12.00.03 / Гусаров Костянтин Володимирович. – Харків, 2011. – 431 с.].

Наприкінці XIX – початку XX ст. було підготовлено проект нової редакції Статуту цивільного судочинства, який передбачав ряд змін. Зокрема, щодо апеляційного провадження укладачі проекту зазначали: „…питання про користь апеляційного оскарження і про необхідність збереження його в нашому цивільному процесі на майбутнє ніколи не викликало у нас ніяких сумнівів, і вищезгаданий принцип розгляду цивільних справ у двох інстанціях є надто загальновизнаним як у сучасній юридичній літературі, так і в сучасному законодавстві, щоб надавалася ще необхідність у його подальшій обґрунтованості та захисті”. Інститут апеляції передбачалося зберегти в повній його недоторканності та внести зміни лише в деякі окремі норми [46.     Гусаров К. В. Інстанційний перегляд судових рішень у цивільному процесі : дис. … докт. юрид. наук : 12.00.03 / Гусаров Костянтин Володимирович. – Харків, 2011. – 431 с., с. 98].

Як уже зазначалося, юридичне закріплення інститут апеляції отримав у 1996 році з прийняттям Конституції України.

Апеляційні адміністративні суди в Україні було утворено Указом Президента України № 1417 від 16.11.2004 «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі» [Указ Президента України № 1417 від 16.11.2004 «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua], яким передбачено створення сімох місцевих та апеляційних адміністративних судів з 1 січня 2005 р., а з 1 березня 2009 р. ще двох – Вінницького та Житомирського.

Судами апеляційної інстанції в адміністративних справах є сім апеляційних адміністративних судів: Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Севастопольський, Харківський. В їхньому найменуванні використовується назва міста, де ці суди знаходяться. [Науково-практичний коментар Кодексу адміністративного судочинства України / О. М. Пасенюк (кер. авт. кол.), О. Н. Панченко, В. Б. Авер’янов [та ін.]; за заг. ред. О. М. Пасенюка. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 704 с.].

Межі територіальної юрисдикції апеляційних адміністративних судів було визначено Указом Президента України "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів" від 16 листопада 2004 року:

1) Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд – Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області;

2) Донецький апеляційний адміністративний суд – Донецька, Луганська області;

3) Київський апеляційний адміністративний суд – Вінницька, Житомирська, Київська, Черкаська, Чернігівська області та місто Київ;

4) Львівський апеляційний адміністративний суд – Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області;

5) Одеський апеляційний адміністративний суд – Миколаївська, Одеська, Херсонська області;

6) Севастопольський апеляційний адміністративний суд – Автономна Республіка Крим, місто Севастополь;

7) Харківський апеляційний адміністративний суд – Полтавська, Сумська, Харківська області [Науково-практичний коментар Кодексу адміністративного судочинства України / О. М. Пасенюк (кер. авт. кол.), О. Н. Панченко, В. Б. Авер’янов [та ін.]; за заг. ред. О. М. Пасенюка. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 704 с.].

Однак 29 грудня 2017 року Президентом України була змінена система апеляційних адміністративних судів у зв’язку  з вимогою Закону України «Про судоустрій  і статус суддів» щодо  утворення апеляційних округів. 

Згідно Указу Президента «Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах» замість ліквідованих 9 апеляційнийх адміністративних судів утворено:

1) Перший апеляційний адміністративний суд в апеляційному окрузі, що включає Донецьку та Луганську області, з місцезнаходженням у містах Донецьку та Краматорську Донецької області;

2) Другий апеляційний адміністративний суд в апеляційному окрузі, що включає Полтавську, Сумську та Харківську області, з місцезнаходженням у місті Харкові;

3) Третій апеляційний адміністративний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, з місцезнаходженням у місті Дніпрі;

4) Четвертий апеляційний адміністративний суд в апеляційному окрузі, що включає Автономну Республіку Крим і місто Севастополь, з місцезнаходженням у місті Севастополі;

5) П'ятий апеляційний адміністративний суд в апеляційному окрузі, що включає Миколаївську, Одеську та Херсонську області, з місцезнаходженням у місті Одесі;

6) Шостий апеляційний адміністративний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві;

7) Сьомий апеляційний адміністративний суд в апеляційному окрузі, що включає Вінницьку, Житомирську, Хмельницьку та Чернівецьку області, з місцезнаходженням у місті Вінниці;

8) Восьмий апеляційний адміністративний суд в апеляційному окрузі, що включає Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську та Тернопільську області, з місцезнаходженням у місті Львові [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.president.gov.ua/documents/4552017-23394].

    Що стосується повноважень апеляційних судів, то в Концепції вказано, що особі має бути гарантовано право на перегляд її справи судом апеляційної інстанції з огляду на правильність установлення фактів і застосування права [Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів : Указ Президента України № 306 від 10 травня 2006 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/361/2006.].

Систему судових інстанцій потрібно організувати виходячи з необхідності забезпечення учасникам судочинства рівних прав на оскарження судових рішень. Для цього кожен суд має виконувати функції лише однієї інстанції: місцеві суди – першої інстанції, апеляційні суди – апеляційної інстанції, вищі суди – касаційної інстанції, Верховний Суд України – касаційної інстанції у виняткових випадках [Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів : Указ Президента України № 306 від 10 травня 2006 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/361/2006.].

Головним етапом подальшої судової реформи взагалі й становлення апеляційної інстанції адміністративних судів став конституційний Закон №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який Верховна Рада прийняла 2 червня 2016 року.

У грудні 2016 року було прийнято Закон України «Про Вищу Раду Правосуддя» № 1798-VIII, що запровадив новий статус ВРП, як єдиного органу з розгляду всіх питань, пов'язаних із призначенням, звільненням суддів та застосуванням до всіх суддів дисциплінарної відповідальності.

13 липня 2017 року було прийнято Закон «Про Конституційний Суд України» № 2136-VIII, яким було відновлено зв'язок Конституційного Суду з іншими судами в Україні, оскільки новим інститутом «конституційної скарги» встановлено право переглядати рішення, що набрали чинності, якщо вони ґрунтуються на застосуванні законів, які суперечать Конституції України.

Вирішальним на даний час нормативно-правовим актом з досліджуваного питання став законопроект «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 6232. Цим законом викладено в новій редакції зокрема й КАС України.

Основними новаціями процесуального законодавства слід назвати:

розширюються можливості вибору способу захисту порушеного права на стадії звернення до суду: позивач може звернутись з будь-якими вимогами, які не повинні суперечити законам чи порушувати права інших осіб; право суду за заявою позивача запропонувати інший спосіб захисту ніж той, який зазначений в позовній заяві;

    спрямування на більшу змагальність судового процесу: можливість замовлення висновків експерта до судового розгляду;

    диспозитивність судового процесу: можливість розгляду справи за правилами спрощеного провадження чи загальними правилами (по аналогії із судочинством Великої Британії);

    запроваджується принцип пропорційності судового процесу: прийняті судові рішення повинні бути збалансованими, виходячи з інтересів учасників справи;

    встановлюються нові правила визначення юрисдикції та підсудності справ: ключовою ознакою стає предмет спору, а не суб’єкт; запровадження інституту "похідних вимог";

    розширення засобів доказування: закріплення електронних доказів; включення показань свідків до доказів у господарському процесі;

    адвокатська монополія: необов’язкова участь адвоката у справах, що розглядаються в спрощеному провадженні (хоча, на думку Короленка, на перших етапах формування судової практики скоріш за все необхідність залучення адвоката буде обов’язковою у всіх формах проваджень);

    закріплення в кодексах розумних строків розгляду справ, які, на думку Короленка, є реальними;

    запровадження так званого електронного суду: суди апеляційної та касаційної інстанції розглядатимуть справи на основі документів, які в електронній формі будуть знаходитись у відповідному реєстрі.

Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrainepravo.com/scientific-thought/legal_analyst/96-novel-protsesualnogo-zakonodavstva-chi-nabudut-kilkisni-zmini-yakisnikh-oznak]

Щодо змін в апеляційному провадженні варто візначити про такі:

апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення (раніше було 10 днів). Тобто, збільшується термін вступу рішення у законну силу;

 збільшення ставки судового збору за подання апеляційної скарги з 110% до 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позову;

можливість сплачувати судовий збір з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу;

можливість подавати процесуальні документи до суду в електронній формі, з використанням електронного цифрового підпису;

створення Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Фізичні та юридичні особи, державні та інші органи мають право на повний доступ до судових рішень в Реєстрі, ухвалених у справах, у яких вони брали участь як учасники справи (раніше існував обмежений доступ, тобто інформація з персональними даними була закрита). Для осіб, які не брали участь у справі, ця інформація буде закрита.

Тобто, як бачимо, окрім того що до КАС України додано низку  прогресивних новацій, всі процесуальні кодекси отримали ще певну уніфікацію в регулюванні подібних процесуальних питань, не залежно від виду судочинства. Таким чином, законодавець прагнув досягти єдності судового процесу,  про яку ще писав В.Рязановський на поч.  ХХ століття.

Прочитано 66 раз

Вход на сайт

Запишитесь на консультацию

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

×