Вход/Регистрация

Юридические услуги. Представительство ваших интересов

Viber 096-545-40-33
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


%AM, %09 %327 %2020 %06:%Нояб

Судебный сбор может платить не только истец

Оцените материал
(1 Голосовать)
В качестве доказательства может приниматься платежное поручение от другого лица, если оно содержит сведения, за какую именно исковое заявление уплачивается судебный сбор. Такой вывод сделал ВС в постановлении №9901 / 144/20
Як доказ може прийматися платіжне доручення від іншої особи, якщо воно містить відомості, за яку саме позовну заяву сплачується судовий збір. Такий висновок зробив ВС в постанові №9901/144/20
https://reyestr.court.gov.ua/Review/92270732

П О С Т А Н О В А

 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

30 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 9901/144/20

Провадження № 11-241заі20                                

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л.,  Гриціва М. І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л.І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом  ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія) про часткове визнання протиправним і скасування наказу

за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 липня 2020 року (судді Білоус О. В., Блажівська Н. Є., Желтобрюх І. Л., Шипуліна Т. М., Усенко Є. А.),

УСТАНОВИЛА:

3 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнатипротиправним та скасувати наказ Комісії від 29 січня 2020 року № 4 «Про встановлення розміру фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію» в частині встановлення плати за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 4 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху, пославшись на те, що до неї всупереч вимогам частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) не додано документ про сплату судового збору.

Так, на переконання суду першої інстанції, додане до позовної заяви ОСОБА_1 платіжне доручення від 2 червня 2020 року № 61 не може вважатися належним доказом сплати судового збору з огляду на його сплату не позивачем,                                             а ГО «Фундація деюре», яка не є особою, що звертається до суду, а тому не може бути належним платником судового збору у цій справі у розумінні статті 2 Закону України «Про судовий збір».

9 червня 2020 року, 13 липня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяви, в яких, зокрема, наголошував на відсутності недоліків його позовної заяви, адже згадане вище платіжне доручення є належним доказом сплати судового збору і суд має відкрити провадження у справі.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 липня 2020 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 169 КАС, повернув позовну заяву ОСОБА_1 , оскільки позивач не усунув її недоліків, на які було вказано в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху, а саме не сплатив судовий збір за подання цієї заяви.

Не погодившись із такою ухвалою суду першої інстанції,  ОСОБА_1  подавапеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування цим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постановлену ним ухвалу про повернення позовної заяви та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Скаргу мотивовано надмірним формалізмом у трактуванні судом статті 2 Закону України «Про судовий збір» та положень частини третьої статті 161 КАС, щопризвело до неправомірного обмеження  ОСОБА_2  у праві на доступ до суду. Скаржник зазначає, що з реквізитів наданого ним платіжного доручення можна чітко ідентифікувати, що сплаченийзгідно з нимсудовий збір стосується саме того позову, до якого він доданий.

Дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За правилами статті 2 зазначеного Закону платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Об`єкти справляння судового збору визначено статтею 3 Закону України «Про судовий збір». Згідно з частиною першою зазначеної статті судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Вимоги до форми та змісту позовної заяви встановлено статтями 160, 161 КАС. Згідно із частиною третьою статті 161 КАС до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною першою статті 169 КАС передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

За змістом наведених процесуальних норм, повернення позовної заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

Залишаючи без руху та повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про несплату судового збору за подання позову     ОСОБА_1 до Комісії про часткове визнання протиправним і скасування наказу, не прийнявши як доказ сплати судового збору додане до позовної заявиплатіжне доручення від 2 червня 2020 року № 61, оскільки у назві реквізиту «Платник» указано особу, яка не є стороною у справі, а саме ГО «Фундація деюре».

Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду, адже згадане вище платіжне доручення підтверджує сплату судового збору за подання до суду першої інстанції саме позовної заяви ОСОБА_1 до Комісії про часткове визнання протиправним і скасування наказу, оскільки у назві реквізиту «Призначення платежу» зазначено: «Судовий збір за позовом ОСОБА_1 до ВККС, - ВС (Касац.ад.с.) за кошти гранту EED № 730954377639/2020/1097».

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної,кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 1 березня 2002 ).

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня            1998 року).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Як уже згадувалося вище, частина третя статті 161 КАС вимагає долучення до позовної заяви документа про сплату судового збору, адже подання до суду такої заяви є об`єктом його справляння згідно із Законом України «Про судовий збір».

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про неможливість прийняття як доказу сплати судового збору за подання позовної заяви платіжного доручення лише у зв`язку із зазначенням у ньому платником іншої особи, а не позивача, без урахування всього змісту цього документа, зокрема, вказівки на призначення відповідного платежу(об`єкта справляння судового збору). Визначальним є факт надходження усієї належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Так, відповідно до частини другої статті 9 Закону України від «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв`язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.

При цьому додане до позовної заяви ОСОБА_1 платіжне доручення за своїм змістом підтверджує сплату судового збору за її подання. Отже, зазначена позовна заява відповідає вимогам частини третьої статті 161 КАС, а ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 169 КАС, постановлена з порушенням цих процесуальних норм.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, оскаржувана ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 липня 2020 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до цього ж суду.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 266, 315, 320, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від                     16 липня 2020 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до цього ж суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукВ. В. Пророк Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич О. Р. КібенкоО. Г. Яновська

ОКРЕМА ДУМКА

 

суддів Великої Палати Верховного Суду Кібенко О. Р., Пророка В. В., Уркевича В. Ю.

30 вересня 2020 року

м. Київ

у справі № 9901/144/20

провадження № 11-241заі20

 

за позовом  ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККСУ, Комісія) про часткове визнання протиправним і скасування наказу.

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Комісії від 29 січня 2020 року № 4 «Про встановлення розміру фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію» в частині встановлення плати за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху, пославшись на те, що до неї всупереч вимогам частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України не додано документ про сплату судового збору.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що додане до позовної заяви ОСОБА_1 платіжне доручення від 02 червня 2020 року № 61 не може вважатися належним доказом сплати судового збору з огляду на його сплату не позивачем, а ГО «Фундація деюре», яка не є особою, що звертається до суду, а тому не може бути належним платником судового збору у цій справі у розумінні статті 2 Закону України «Про судовий збір».

09 червня та 13 липня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяви, в яких, зокрема, наголошував на відсутності недоліків його позовної заяви, адже зазначене вище платіжне доручення є належним доказом сплати судового збору і суд має відкрити провадження у справі.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 липня 2020 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернув позовну заяву ОСОБА_1 , оскільки позивач не усунув її недоліків, на які було вказано в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху, а саме не сплатив судовий збір за подання цієї заяви.

Не погодившись із такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування цим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постановлену ухвалу про повернення позовної заяви та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу   ОСОБА_1 задовольнила, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 липня 2020 року - скасувала, направила справу для продовження розгляду до цього суду.

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

Вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду, прийнявши за результатами розгляду апеляційної скарги позивача постанову від 30 вересня 2020 року, залишила поза увагою існування обставин, які перешкоджали справедливому судовому розгляду з огляду на об`єктивну неможливість забезпечення ВККСУ ефективним засобом юридичного захисту станом на цей час.

Правовий статус ВККСУ визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до статті 92 якого Комісія є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

ВККСУ є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.

07 листопада 2019 року набрав чинності Закон України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування».

Пунктами 2 та 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону визначено, що з дня набрання ним чинності повноваження членів ВККСУ припиняються, а керівник секретаріату ВККСУ призначається за результатами конкурсу з урахуванням вимог закону.

Вища рада правосуддя протягом 90 днів з дня набрання чинності цим Законом, зокрема, формує за результатами конкурсу склад ВККСУ відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, станом на час перегляду Великою Палатою Верховного Суду ухвали від 16 липня 2020 року Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та ухвалення у ній постанови від 30 вересня 2020 року відповідач у справі - ВККСУ фактично перебував у стані перетворення, тобто повноваження попереднього складу членів цього колегіального органу, зокрема і голови, вже були припинені на підставі зазначених норм Закону, водночас новий склад ВККС ще не був утворений у визначеному законодавством порядку.

Фактичне неіснування складу ВККСУ є обставиною, що об`єктивно унеможливлює реалізацію цим органом своїх прав та виконання обов`язків, обумовлених його правовим статусом як державного колегіального органу суддівського врядування, тобто свідчить про тимчасову неповноважність Комісії в цей період.

Звертаємо увагу на те, що Законом № 1402-VIII визначено правовий статус ВККСУ як державного колегіального органу, тобто будь-які рішення приймаються лише колегіально, або в установленому Законом порядку відповідний колегіальний орган делегує голові ВККСУ повноваження, в тому числі на представництво цього колегіального органу, висловлення його колегіальної волі при розгляді справ у суді. У подальшому голова Комісії може передоручити частину делегованих йому членами Комісії повноважень іншій особі, зокрема працівнику апарату ВККСУ. Оскільки на час розгляду Великою Палатою Верховного Суду апеляційної скарги позивача в цій справі відсутні члени колегіального органу та його голова, то такого органу фактично не існує, не існує його колегіальної волі та позиції щодо апеляційної скарги. Це означає, що такий неіснуючий орган державної влади не може реалізувати свої процесуальні повноваження. Формальне існування Комісії як юридичної особи (як суб`єкта цивільних правовідносин) жодним чином не свідчить про існування відповідного органу влади як суб`єкта адміністративних правовідносин.

Окрім цього, відповідно до статей 1311 та 1312 Конституції України представництво іншої особи в суді здійснюється виключно прокурорами або адвокатами. Абзацом другим підпункту 11 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року.

Верховною Радою України 18 грудня 2019 року прийнято Закон України № 390-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення в суді».

Водночас у Верховній Раді України очікує розгляду проект Закону України від            29 серпня 2019 року № 1013 «Про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)», що передбачає викладення в іншій редакції статті 1312  та вилучення підпункту 11 пункту 161 розділу XV «Перехідні   положення» Конституції України.

Станом на час прийняття Великою Палатою Верховного Суду рішення у цій справі питання представництва ВККСУ в судах на законодавчому рівні не врегульовано.

Водночас рішенням Вищої ради правосуддя від 12 грудня 2019 року № 3474/0/15-19 оголошено про початок конкурсу на зайняття посади члена ВККСУ, що відбувається з 26 грудня 2019 року згідно з пунктами 2, 3 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування».

Проте в подальшому рішенням від 17 березня 2020 року № 793/0/15-20 Вища рада правосуддя визнала неможливим утворення конкурсної комісії для проведення конкурсу на зайняття посади члена ВККСУ та визнала конкурс таким, що не відбувся.

За таких обставин, під час апеляційного розгляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи та ухвалення за результатами такого перегляду постанови від 30 вересня 2020 року, ВККСУ не мала можливості належним чином відстоювати свою позицію в суді та реалізовувати передбачені нормами Кодексу адміністративного судочинства України права учасника справи, що свідчить про незабезпечення ефективного способу юридичного захисту учаснику судового процесу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд зупиняє провадження у справі в разі: смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи, ліквідації суб`єкта владних повноважень, іншого органу, а також злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, які були стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, до встановлення правонаступника.

Вважаємо, що наразі фактично відбувається перетворення відповідного суб`єкта владних повноважень, а тому, Велика Палата Верховного Суду мала б зупинити провадження за апеляційною скаргою позивача до моменту формування складу ВККСУ задля надання змоги цьому учаснику справи належно представляти свої інтереси в суді.

Ураховуючи, що Велика Палата Верховного Суду скасувала ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про повернення позовної заяви та направила справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, вирішення цього питання без участі ВККСУ становить під загрозу дотримання процесуального аспекту права відповідача на справедливий суд.

Судді Великої Палати Верховного Суду                                       О. Р. Кібенко                                      В. В. Пророк                                      В. Ю. Уркевич
Прочитано 657 раз

Вход на сайт

Задайте вопрос юристу

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

Задайте вопрос прямо сейчас и получите быстрый ответ.

Срочная юридическая консультация, экспресс-анализ дела - 300 - 900 грн.

Viber 096-545-40-33

Telegram 096-545-40-33

[email protected]

simpleForm2
×