Вход/Регистрация

Юридические услуги. Представительство ваших интересов

Viber 096-545-40-33
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


%AM, %02 %485 %2021 %10:%Июль

Аванс подлежит возврату лицу, которое его оплатило, независимо от того, по вине какой стороны не произошло заключения договора

Оцените материал
(1 Голосовать)

Довольно давнишняя практика судов не признавать сумму переданную по предварительному договору задатком, а признавать ее авансом - вновь была применена ВС КЦС в этом решении. Так, ВС КЦС видмежуючы аванс и задаток, указал, что поскольку стороны лишь договорились заключить договор в будущем, то передана денежная сумма является авансом, который подлежал возврату, а не задатком. Особого внимания, помимо прочего, стоит вывод, по возврату аванса, даже если договор не был заключен по вине лица, которое его оплатила.


Фабула судебного акта: Между сторонами был заключен договор задатка согласно которому истица уплатила ответчику задаток (так, в договоре указано само слово "задаток"), а ответчик должен был продать истице принадлежащий ему на праве собственности жилой дом. Средства выплачивались частями. Несмотря на оговоренную в договоре задатка сумму, до заключения договора купли-продажи дома, истица уплатила, почти в 5 раз большую сумму. Все передачи средств подтверждались расписками.

Впрочем, в оговоренное время, договор купли-продажи заключен не был, поскольку виявлося, что на дом наложено 9 арестов. В связи с этим, истец требовала взыскать с ответчика задаток в двойном размере, инфляционные потери, три процента годовых, а также возместить моральный ущерб в размере 10 000 грн.

В свою очередь, ответчик подал встречный иск, в котором пытался доказать, что истица с семьей проживала в доме, а - соответственно, между ними заключен договор найма, и только некоторые оплаты за расписками были задатком, а большая часть - оплатой за пользование домом.

Суд первой инстанции, решение которого было поддержано судом апелляционной инстанции, иск женщины, передавала средства, удовлетворил частично (признано средства, которые она передавала авансом, взыскано их с ответчика, а в части видшкодвання морального вреда - отказано). В довольны встречного иска было отказано полностью, поскольку не было предоставлено надлежащих доказательств, свидетельствующих о заключении сторонами договора аренды.

Ответчиком (истцом по встречному иску), а именно, его защитником - была подана кассационная жалоба, в которой отмечалось, что сумма является задатком, а потому истица, по вине которой не заключен договор купли-продажи, не имеет права на возврат такой суммы. Другая расписка якобы обусловливает передачу средств за наем дома.

ВС КЦС, рассматривая кассационную жалобу ответчика (истца) по встречному иску - не поддержал его доводов, и решения предыдущих инстанции оставил без изменений.

Так что в этом деле: 1) ВС КЦС применил давнишний (и мабудь что известный всем) заключение по отграничения аванса и задатка, высказанный еще Верховным Судом Украины в постановлениях от 25 сентября 2012 по делу № 6-82цс13 и от 13 февраля 2013 по делу № 6-176цс12 и Верховным Судом в постановлении от 30 января 2019 № 461/5297/16-ц (производство № 61-22017св18). Согласно следующее:

- задатком является денежная сумма или движимое имущество, которое выдается кредитору должником в счет причитающихся с него по договору платежей, в подтверждение обязательства и в обеспечение его исполнения. Если не будет установлено, что сумма, уплаченная в счет причитающихся с должника платежей, является задатком, она считается авансом (ст. 570 ГК Украины);

- по содержанию норм ГК Украины задаток служит доказательством существования обязательства, выполняет платежную функцию и является способом обеспечения исполнения зобов`язання.Згидно с положениями статей 546, 548 ГК Украины задатком может быть обеспечено только действительное обязательство, вытекающее из договора, заключенного сторонами;

- поскольку договора купли-продажи, который бы по своей форме и содержанию соответствовал требованиям законодательства между сторонами заключено не было, а они только договорились заключить такой договор в будущем, то передана истицей денежная сумма является авансом, который подлежал возврату, а не задатком.

Поэтому сумма, которая названа в расписках задатком, фактически является авансом, поскольку сторонами не соблюдены условий, определенных статьей 570 ГК Украины, а именно не заключен договор купли-продажи на выполнение которого передан средства.

2) ВС КЦС высказался по вине лица, передает аванс в незаключении договора купли-продажи, а именно, указал, что сумма денежных средств, по своей правовой природе является авансом, подлежит возврату лицу, их оплатила, независимо от того, с вине которой стороны не произошло заключения договора.

3) Кассационный суд также отметил и по договору найма: то, что истица вместе с членами его семьи проживает в спорном доме, не является основанием для признания договора найма заключенным, поскольку между сторонами в соответствии с частью первой статьи 638 ГК Украины, отсутствует согласие по всем существенным условиям договора.

Откровенно говоря, практика что скалася о признании авансом всего, что даже назван задатком, если не заключен основной договор - нельзя признать положительным. Так, на практике, сложно встретить лиц, которые будут подписывать и нотариально заверять основной договор купли-продажи (платить налоги, сборы за покупку недвижимости, еще фактически не передана), только ради того, чтобы суды признали это задатком. Странная практика, идет вразрез с пониманием рядовых граждан смысла задатка - спотвоюе институт задатка, побуждает к использованию странных конструкций в предварительных договорах и является одной из причин многочисленных судебных решений по этому поводу.

Постанова

Іменем України

 

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 711/5065/15-ц

провадження № 61-18537св19

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Макеєв Валерій Федорович, на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 травня 2019 року у складі судді Скляренко В. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І., Храпка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, надалі уточненим, до ОСОБА_2 про стягнення коштів та відшкодування шкоди.

На обґрунтування позову посилалася на таке. 29 травня 2013 року між нею та ОСОБА_2 у письмовій формі укладений договір завдатку, відповідно до умов якого вона сплатила відповідачу завдаток у загальній сумі 8 050 дол. США. Сплата завдатку відбувалася частинами: 29 травня 2013 року - 6 550 дол. США, 04 червня 2013 року - 1 500 дол. США, що стверджується відповідними розписками. Відповідно до зазначеного договору завдатку відповідач до 31 серпня 2013 року повинен був продати позивачці належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 , вартістю 98 000 дол. США, що в еквіваленті становило 783 020 грн. Договір купівлі-продажу в обумовлений у договорі завдатку термін сторони не уклали, оскільки на зазначений будинок було накладено дев`ять арештів. У зв`язку з тим, що порушення умов договору завдатку відбулось з вини відповідача, то він, на думку позивача, повинен повернути їй завдаток та додатково сплатити суму в розмірі завдатку у розмірі 16 000 дол. США, що в еквіваленті становило 127 840 грн. Крім того, вже після сплати відповідачу завдатку вона у рахунок купівлі-продажу будинку передала відповідачу ще 41 100 дол. США, що в еквіваленті становило 328 389 грн. Всього вона сплатила з урахуванням завдатку 49 150 дол. США, що в еквіваленті становило 392 708 грн. Позивачка вважала, що має право на стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а також на відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

ОСОБА_1 неодноразово уточнювала позовні вимоги та остаточно просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь 2 547 444 грн на відшкодування завдатку та інших переданих відповідачу коштів, а також 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

31 липня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, надалі уточненим, в якому просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право вимагати повернення завдатку та визнати дійсним договір найму.

На обґрунтування позову посилався на те, що він навесні 2013 року вирішив здійснити дії щодо виконання своїх зобов`язань перед банком - іпотекодержателем, шляхом отримання коштів від довготривалої оренди домоволодіння або його оренди із подальшою реалізацією. Для здійснення зазначених дій залучено агенцію нерухомості ПП «АН «Бізнес Квартал». Умови наявного обтяження домоволодіння чітко пояснювались усім орендарям у тому числі ОСОБА_1 28 травня 2013 року сторони досягли домовленості, що наступного дня - 29 травня 2013 року вони підписують договір завдатку, узгодивши суму договору та суму завдатку, а також договір оренди домоволодіння на тривалий час. Передбачалось, що якщо до закінчення дії договору оренди відповідач за зустрічним позовом назбирає суму, яка разом з коштами, сплаченими за оренду, складатиме суму еквівалентну 98 000 дол. США, то кошти, сплачені за оренду, будуть зараховані у рахунок договору купівлі-продажу. Проте, уклавши договір завдатку та договір оренди (найму) домоволодіння, ОСОБА_1 відмовилась укладати основний договір купівлі-продажу. Він як сумлінна сторона правовідносин відразу почав невідкладну процедуру реалізації спірного будинку. За попередніми оцінками така процедура мала тривати не більше як до початку вересня 2013 року, тому пунктом 5 договору завдатку узгоджено, про те, що процедура продажу домоволодіння може тривати до 31 серпня 2013 року. Факт перебування домоволодіння під обтяженнями був відомий ОСОБА_1 , оскільки представники іпотекодержателя приходили пересвідчуватись у належному стані іпотечного майна, про що складалися відповідні акти. Згідно з умовами договору завдатку ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплатила 6 500 дол. США та 1 550 дол. США, які підтверджені умовами договору та розписками та які не підлягають поверненню, оскільки основний договір не було укладено через несумлінну поведінку ОСОБА_1 . З урахуванням безпідставної відмови ОСОБА_1 від виконання зобов`язань, встановлених договором завдатку від 29 травня 2013 року вона має бути позбавлена права вимагати повернення передоплати (завдатку), яку вона сплатила ОСОБА_2 . Розписка від 18 червня 2013 року на суму 41 100 дол. США не має жодного відношення до договору завдатку і не стосується наміру сторін укласти договір купівлі-продажу домоволодіння, а є підтвердженням прийняття ОСОБА_2 суми еквівалентної 41 100 дол. США без жодного обов`язку, щодо повернення зазначеної суми, оскільки ці кошти є оплатою за здачу в найм домоволодіння. ОСОБА_1 , здійснюючи фактичний найм будинку та проживаючи у ньому з сім`єю впродовж чотирьох років, не тільки ухиляється від підписання договору найму, а й здійснює дії щодо повернення коштів за вже надану їй послугу найму.

З урахуванням наведеного ОСОБА_2 просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право вимагати повернення передоплати (завдатку) у сумі 8 050 дол. США у повному обсязі у зв`язку із безпідставною відмовою від виконання нею всіх своїх фінансових зобов`язань за договором завдатку від 29 травня 2013 року; визнати дійсним укладений 19 червня 2013 року між ОСОБА_2 , як власником, і ОСОБА_1 , як наймачем, договір найму (оренди) спірного житлового будинку строком на п`ять років, тобто з 19 червня 2013 року до 19 червня 2018 року за ціною - сплати щомісячної суми орендної плати у розмірі, еквівалентній 1 000 дол. США.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 283 464, 57 грн, що в еквіваленті становить 49 150 дол. США. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір купівлі-продажу домоволодіння між сторонами у справі не був укладений, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому і договором про завдаток від 29 травня 2013 року було передбачено, що покупець передає продавцеві зазначений у пункті 2 цього договору завдаток (8 000 дол. США) у рахунок авансової оплати за домоволодіння. Тому передані позивачкою за первісним позовом відповідачу грошові кошти за домоволодіння, які передані останньому у більшому розмірі ніж передбачено договором завдатку (49 150 дол. США) є авансом, який підлягає поверненню позивачці. Щодо відшкодування моральної шкоди, то суд першої інстанції зазначив, що вимоги у цій частині не обґрунтовані та не підтверджені належними та переконливими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , то суд першої інстанції виходив з того, що вимога про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право вимагати повернення передоплати (завдатку) у сумі 8 050 дол. США в повному обсязі у зв`язку із безпідставною відмовою від виконання нею своїх фінансових зобов`язань за договором завдатку від 29 травня 2013 року, не підлягає задоволенню у зв`язку із мотивами наведеними судом при частковому задоволенні позову ОСОБА_1 . Крім того, суд зазначив, що передача ОСОБА_2 права користування домоволодінням на користь ОСОБА_1 мала місце, але такі дії були обумовлені не метою отримання власником такого майна плати від наймача за періодичне користування ним, а були направлені на забезпечення виконання зобов`язань власника як продавця за договором купівлі-продажу, який сторони мали намір укласти в майбутньому, тобто виступало своєрідною гарантією обов`язку з передачі майна продавцем. Будь-яких обставин, які б свідчили про наявність узгодження сторонами розміру плати за користування домоволодінням ОСОБА_1 як на період до укладення сторонами договору купівлі-продажу так і на будь-який інший період часу, суд першої інстанції не встановив. Доводи ОСОБА_2 про те, що отримані ним від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 41 000 дол. США є платою за найм домоволодіння суд першої інстанції визнав необґрунтованими, оскільки вони спростовуються змістом розписки від 18 червня 2013 року, з якої випливає, що вказані кошти отримані ним як завдаток за домоволодіння.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 травня 2019 року залишено без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що передана позивачкою відповідачу грошова сума у розмірі 49 150 дол. США є авансом, який підлягає поверненню ОСОБА_1 . Щодо зустрічних вимог, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у їх задоволенні, оскільки ОСОБА_2 не надав належних доказів, які б свідчили про укладення сторонами договору оренди.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Макеєв В. Ф., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення судів попередніх інстанцій змінити, скасувавши їх в частині часткового задоволення первісного позову та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив передбачений законом строк розгляду справи та увалив рішення лише через чотири роки після відкриття провадження у справі. Суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням правил територіальної підсудності. Суди помилково зазначили суму у розмірі 8050 дол. США як аванс, оскільки зазначені кошти є завдатком. Суди не звернули уваги, що саме ОСОБА_1 безпідставно відмовилася від виконання покладених на неї зобов`язань за договором завдатку, а тому вона має бути позбавлена права вимагати повернення суми передоплати (завдатку), яку ОСОБА_1 передала йому. Розписка від 18 червня 2013 року на суму 41 100 дол. США не має жодного відношення до договору завдатку і не стосується наміру сторін укласти договір купівлі-продажу домоволодіння, а є підтвердженням прийняття зазначених коштів як оплати за здачу в найм ОСОБА_1 домоволодіння. Суди не взяли до уваги, що договір завдатку не може бути правовою підставою для вселення у жиле приміщення сторонніх осіб. Водночас ОСОБА_1 та члени її сім`ї вселилися у спірне домоволодіння виключно на підставі правовідносин, подібних до договору найму, проте без укладення такого договору. Тому відповідачка за зустріним позовом мала належним чином сплачувати за фактичне користування будинком, у зв`язку з чим вона внесла плату за користування житлом у розмірі 41 100 дол. США та самостійно з літа 2013 року сплачує комунальні послуги, що є конклюдентними діями на реалізацію правовідносин найму житла. З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій мали визнати дійсним, укладений 19 червня 2013 року між ним та ОСОБА_1 договір найму (оренди) житлового будинку.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»(далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України(далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другоюстатті 389 ЦПК України(тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 29 травня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір завдатку, відповідно до якого сторони констатували про намір ОСОБА_2 як продавця продати домоволодіння (житловий будинок з надвірними спорудами, що належить йому, розташований на земельній ділянці на АДРЕСА_1 (земельна ділянка включається до складу домоволодіння), та намір ОСОБА_1 як покупця придбати (купити) зазначене домоволодіння на загальних засадах, визначених у цьому договорі (пункт 1 Договору).

Згідно з пунктом 2 цього договору на підтвердження намірів, зазначених у пункті 1 договору, сторона 2 (покупець - ОСОБА_1 ) передає стороні 1 (продавцю - ОСОБА_2 ) грошову суму у розмірі, еквівалентному 8 000 дол. США.

Покупець передає продавцеві зазначений у пункті 2 цього договору завдаток у рахунок авансової оплати за домоволодіння. Сторони встановлюють, що вартість домоволодіння складає суму, еквіваленту 98 000 дол. США і зазначена сума є сумою договору купівлі-продажу домоволодіння, який сторони мають намір укласти до 31 серпня 2013 року (пункт 3 договору).

Зазначеним договором сторони передбачили укладення договору щодо продажу домоволодіння до 31 серпня 2013 року (пункт 5 договору).

Відповідно до пункту 8 договору термін його дії встановлюється з моменту підписання і до моменту виконання своїх зобов`язань кожною зі сторін.

Згідно з пунктом 9 договору припинення (закінчення) терміну дії цього договору спричиняє припинення зобов`язань сторін по ньому, але не звільняє сторони договору від відповідальності за його порушення, якщо такі мали місце при виконанні умов даного Договору.

На виконання зазначеного договору про завдаток позивачка за первісним позовом передала відповідачу 6 550 дол. США, про що складено відповідну розписку від 29 травня 2013 року (т. 1, а. с. 8).

04 червня 2013 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 1 500 дол. США, про що складено відповідну розписку від 04 червня 2013 року (т. 1, а. с. 9).

18 червня 2013 року ОСОБА_1 передала відповідачу 41 100 дол. США, як завдаток за домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що складено розписку від 18 червня 2013 року (т. 1, а. с. 10).

Всього позивачка за первісним позовом передала ОСОБА_4 49 150 дол. США.

Щодо вирішення вимог за первісним позовом про стягнення коштів

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 570 ЦК Українизавдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

За змістом наведених норм ЦК Українизавдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК Українизавдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.

Відповідно до частини першої статті 635 ЦК Українипопереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, -у письмовій формі.

Згідно зі статтею 657 ЦК Українидоговір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачкою грошова сума у загальному розмірі 49 150 дол. США є авансом, який підлягав поверненню, а не завдатком.

Враховуючи наведене та положення статті 570 ЦК Українисуди дійшли правильних висновків про те, що сума, яка названа в розписках завдатком, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеними Верховним Судом України у постановах: від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18).

Посилання заявника на те, що саме з вини ОСОБА_1 сторони не уклали основний договорів, а тому позивачка за первісним позовом втратила право вимагати повернення коштів, є безпідставними, оскільки сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.

Щодо вирішення вимог за зустрічним позовом про визнання укладеним договору найму

Відповідно до статті 759 ЦК Україниза договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина перша статті 762 ЦК України).

Згідно зі статтею 763 ЦК Українидоговір найму укладається на строк, встановлений договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 ЦК України).

Статтею 627 ЦК Українивизначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).

Згідно з вимогами частини першої статті 640 ЦК Українидоговір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження укладення договору оренди житлового приміщення з усіма істотним умовами, необхідними для його укладення, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Посилання заявника на те, що ОСОБА_1 разом із членами її сім`ї проживає у спірному будинку не є підставою для визнання договору найму укладеним, оскільки між сторонами відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, відсутня згода з усіх істотних умов договору.

Суд не бере до уваги посилання заявника на те, що ОСОБА_1 передала йому кошти у розмірі 41 100 дол. США як плату за найм житла, оскільки з розписки від 18 червня 2013 року випливає, що зазначені кошти передані як завдаток за будинковолодіння.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судом першої інстанції територіальної юрисдикції необхідно зазначити таке.

Конституцією Українизакріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 у червні 2015 року звернулася до суду з позовом про стягнення коштів за договором завдатку. Тобто, позов ОСОБА_1 не стосувався нерухомого майна, а виник з приводу неукладення договору купівлі-продажу.

31 липня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустріним позовом, в якому просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право вимагати повернення завдатку та визнати дійсним договір найму житлового будинку.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України 2004 року(у редакції, чинній на час пред`явлення зустрічного позову - липень 2015 року) зустрічний позов незалежно від його підсудності пред`являється в суді за місцем розгляду первісного позову.

Тобто, зазначена стаття передбачала можливість пред`явлення зустрічного позову в суді лише за місцем розгляду первісного позову, без будь-яких виключень з цього правила.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з дотриманням правил територіальної юрисдикції, а посилання заявника на те, що ця справа мала розглядатися за місцезнаходженням нерухомого майна, є безпідставними.

Крім тоговідповідно до пункту 6 частини першої статті 411 ЦПК Українисудові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальною юрисдикції.

Водночас згідно з частиною другою статті 411 ЦПК Українисудове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Відповідно до матеріалів справи під час розгляду справи про непідсудність справи Придніпровському районному суду м. Черкаси заявляла лише третя особа із самостійними вимогами - ОСОБА_3 (т. 6 ,а. с. 100-101), а заявник про це не заявляв. Тому відсутні безумовні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 411 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що неодноразово заявляв у суді першої інстанції про порушення територіальної юрисдикції, проте у матеріалах справи відсутні такі заяви чи клопотання. Касаційна скарга не містить посилань на аркуші справи таких заяв (клопотань). Не вказує та це і зміст журналів судових засідань.

Верховний Суд бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив строки розгляду справи, встановлені ЦПК України, проте зазначає, що порушення встановлених процесуальним законом строків розгляду справи не може бути підставою для скасування ухваленого судового рішення у касаційному порядку. Відповідно до вимог частини другої статті 412 ЦПК Українипорушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК Українине належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Макеєв Валерій Федорович, залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 травня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

по материалам https://protocol.ua/

Прочитано 74 раз

Вход на сайт

Задайте вопрос юристу

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

Задайте вопрос юристу прямо сейчас и получите быстрый ответ.

Первая консультация - бесплатно

Viber 096-545-40-33

Telegram 096-545-40-33

[email protected]

simpleForm2
×