Вход/Регистрация

Юридические услуги. Дипломні, дисертації з права

Viber 096-545-40-33
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


Четверг, 25 Июль 2013 15:55

Кінець суспільного договору

Оцените материал
(1 Голосовать)
Формування корпоративно-олігархічного режиму в Україні змінює не тільки взаємини влади і бізнесу, але і влади і суспільства.
Після публікації першого тексту «Нова влада: Українська корпоративно-олігархічна республіка», де були розглянуті основні контури нового формується режиму в площині Бізнес-Власть, багатьох цікавило питання, а що ж відбувається в площині Влада-Народ? Цей текст - спроба зрозуміти, як складаються ці відносини і до чого вони приведуть.

Вибори 2012 р. в Києві стали найбільш яскравим прикладом змін, що відбулися, коли практично у всіх округах перемагають кандидати від опозиції, незалежно від владних і фінансових ресурсів конкурентів. При цьому слід зазначити, що опозиціонери, по суті, не запропонували жодного альтернативного сценарію розвитку країни чи іншої альтернативи існуючому режиму. До того ж на декількох округах народ готовий до силового протистояння з Владою.

 
У цьому тексті хотілося б більш детально розглянути це явище і показати суть, причини та наслідки змін, що відбулися.

 
СУТЬ

Аналізуючи результати виборів, можна висунути гіпотезу, що виборча кампанія 2012 р. не була ВИБОРАМИ, тобто народ не вибирав альтернативні сценарії розвитку країни, інше покоління політиків чи інші альтернативи (минулого парламенту, депутатам, діючому режиму). Народ використовував виборчу кампанію як найбільш чутливий і наочний для Влади канал комунікації, а результати виборів стали таким собі комунікаційним АКТОМ між народом і владою, суть якого полягає в оголошенні про денонсацію старого суспільного договору.

ПРИЧИНИ

1. Недовіра до влади

Правовий нігілізм нового режиму проявився у скасуванні Конституційної реформи 2004 р. і посилення президентської вертикалі, що миттєво зруйнувало всі усталені правила в країні. Новий режим вивів на перший план неформальні відносини з владними структурами, де слово представника влади найчастіше означає більше вимог закону. У сформованій ситуації обнулились всі статуси в бізнес-ієрархії, що дозволило позбавити системний бізнес середньої руки будь-якого лобістського ресурсу, яким він користувався раніше, і почати глобальний переділ. Першими жертвами впали «алкогольні королі», потім доживають своє системні компанії типу ІСД і т.д. Знаючи чим закінчуються усні домовленості, бізнес-середовище занурилася в анабіоз, давши простір для розвитку більш авантюрного і напівкримінального капіталу.

Вибори до місцевих рад 2010 р. остаточно підірвали довіру до влади, тому що оплачені депутатські мандати не стали гарантією ні безпеки бізнесу, ні можливостей його розвитку. Преференції залишилися лише у основних «акціонерів» ВАТ «Україна» (Ахметов, Фірташ, Клюєв, Колесніков) і з'явилися у Сім'ї.

Лише страх перед «м'ясорубкою» і подальшим хаосом утримує регіональні еліти від виразу «невдоволення» режимом.

Як писав Віталій Помазанов у своїй статті «Чи можливий олігархічний консенсус в Україні? Аналіз перспектив з точки зору теорії ігор »,« більшість обирають або невтручання, або йдуть на співпрацю з представниками влади в регіоні проти своїх колишніх партнерів або колег ».

Таким чином, дезорієнтація і постійна невизначеність найближчого майбутнього для еліт і населення дозволяють контролювати Владі всю цю масу народу, поки вона намагається розібратися в принципах і правилах життя при новому режимі.

Однак, з іншого боку, ситуація, що склалася дозволяє президенту балансувати між інтересами акціонерів і народом, залишаючи можливість відіграти ситуацію назад в гострих ситуаціях, як це було з Податковим кодексом, Законом про мову і т.п. Таким чином президент формує потребу в собі як гаранта хоч якогось порядку в країні, що знаходиться на межі хаосу, який все вже відчувають шкірою.

2. Новий режим грає з правилами, а не за правилами

В умовах правового нігілізму влади основою організації соціального життя виступають неформалізовані правила, встановлювані сильнішими або впливовими суб'єктами.

Враховуючи вогкість і молодість нових гравців, зрозуміло, що вижити в конкурентному середовищі вони все одно не можуть, а це з лишком окупається можливістю перманентного зміни правил по ходу гри. Вищенаведений фактор паралізує всяку волю до активності на цій території і гальмує розвиток всіх економічних, соціально-політичних і т.п. процесів у країні, даючи тим самим можливість зміцнитися новому режиму на нових захоплених позиціях.

У результаті ми спостерігаємо зниження динаміки реформування державних систем, що проявляється в загостренні всіх негативних соціальних явищ, смертності, безробіття, зниження освітнього рівня, криміналізації суспільних відносин, згортанні бізнес-активності.

3. Зрощування інтересів Влади та Бізнесу

Процес корпоратизації влади та підміна державних інтересів груповими остаточно схлопнулись і замкнули Владу на самій собі, відірвавши всю систему від соціальної основи.

У сформованих умовах соціальні функції держави йдуть на другий план. В інформаційному фокусі знаходиться в основному економічний блок питань, а також економічні маркери соціальної політики (розмір пенсій, допомог, регулярність їх виплат і т.п.). У той же час якісні показники розвитку соціальної структури держави (рівень смертності, криміналізації, якості освіти тощо) фактично виключені з інформаційної повістки.

Дестабілізація режиму взаємодії та комунікації у державотворчій трикутнику - Бізнес-Влада-Товариство, що забезпечує, узгодження групових інтересів і можливість самореалізації людей, тягне за собою збільшення еміграційного потоку з країни найбільш працездатного та активного населення.

СЛІДСТВА І НАСЛІДКИ

1. Руйнування рамок правового поля, що забезпечує захист суспільних інтересів. У сформованій ситуації відбувається зміна базової основи влади - ЗАКОН підміняється СТРАХОМ і СИЛОЮ. Але як показує історія, в умовах денонсацію суспільного договору це не сама надійна основа для будь-якого режиму.

2. Повна профанація місцевого самоврядування і деградація демократичних інституцій, обмеження комунікації з професійними та соціальними об'єднаннями громадян, здатними презентувати Влада соціально-групові інтереси, веде до віртуалізації режиму і формуванню паралельних реальностей, в яких існують Держава і Народ.

Наслідки віртуалізації режиму чітко вималювалися на виборах 2012 р. і виражаються в падінні електоральної підтримки всіх ключових гравців (ПР, БЮТ), різкому зростанні попиту на нові політичні проекти, особливо не мають серйозної політичної історії (УДАР), а також радикальні рухи (Свобода ).

Опозиція і «акціонери» чудово розуміють, що одне без одного їм вже не втриматися при владі.

Схлопнувшаяся влада розуміє, що остаточне знищення опозиції поставить її наодинці з некерованою масою народу, здатного на бунт наскільки безглуздий, настільки ж і нещадний.

Опозиція розуміє, що бунт буде некерованим, очолити його не вийде, а наслідки його будуть настільки руйнівні, що всі їхні інвестиції в політику не окупляться ніколи.

Як яскравий приклад змови досить згадати поведінку опозиціонерів у протистоянні прийнятому Владою Закону «Про регіональні мови». Коли події у Львові почали виходити з-під контролю, всім стало зрозуміло, що другий «Помаранчевої революції» не буде, події підуть швидше за сценарієм «Арабської весни». Опозиціонери також засвоїли, що в разі серйозних подій їм місця в українському політикумі вже не буде - революційна хвиля змете всіх. Тому опозиція згортає всі акції та роз'їжджається: хто по округах, хто по морях. Акції протесту захлинаються без лідерської підтримки.

3. Деградація політичної та партійної системи до ступеня ігнорування громадських ініціатив. Тут ми можемо відзначити факти відмови від політичної підтримки підприємницького майдану, акції НПГС шахти «Червоний партизан». Ці та інші акції були організовані населенням без залучення, підтримки або уваги політичних організацій усіх таборів. Наслідками цього процесу буде подальша радикалізація відносин між різними соціальними групами. Приміром, тільки за 2012 р. в західних областях було спалено близько 20 автомобілів чиновників, не кажучи вже про силові протистояннях під час виборчої кампанії.

4. Базові медіаінструменти (телебачення, радіо, преса) фактично перестають виконувати комунікаційну функцію, перетворившись на засоби пропаганди. У результаті ми спостерігаємо зниження довіри до них, активний розвиток і збільшення впливу Інтернет-ЗМІ і соціальних-мереж.

5. Втягування Влади в конфліктний дискурс.

Розмахування бюджетним «батогом» (бюджет столиці вже назвали «Бюджетом помсти», не кажучи вже про бюджети регіонів, які не підтримали ПР), втягує владу в конфліктний дискурс, збільшує ступінь соціальної напруженості в країні і підриває легітимність режиму.

7. У цих умовах вибори мера Києва можуть перетвориться, в черговий комунікаційний акт, а не вибори господаря в місті. Або остаточно зафіксується розрив суспільного договору, якщо на виборах переможе представник «самовисуванців».

Згідно з результатами парламентської кампанії і прогнозами, ми можемо сміливо припустити, що шанси на перемогу має будь опозиційний Влада кандидат. Враховуючи непостійну роль київських виборів, а їх уже називають «репетицією Президентських», «черговим витком протистояння влади і опозиції», «ключовим фактором перемоги на Президентських виборах» тощо, фігура міського голови Києва стає політичною, а не господарської. Отже, і прав у нього буде як у «англійської королеви».

У сформованих умовах Влада не буде серйозно боротися за Київ, а постарається домовитися з кимось із самовисуванців або домовитися про кандидата з опозицією, такі спроби, за чутками, вже робилися з боку Адміністрації президента. Причому механізм впливу на рейтинги кандидатів у влади вже є. Влада сьогодні здатна задушити будь-який рейтинг у своїх обіймах, адже рейтинги будуть визначатися ступенем близькості кандидатів до влади: чим ближче кандидат до влади, тим менше його рейтинг.

Для опозиції вибори в Києві, на їх думку, будуть «визначальними», незрозуміло, правда, що саме вони будуть «визначати», хоча можемо припустити «ступінь легітимності влади». Якщо вибори будуть визначати президентські амбіції опозиціонерів, то вони повинні виставлятися всі, а вже хто візьме Київ, тому і бути єдиним кандидатом у президенти. Однак цей сценарій вбиває міф про єдність опозиції. Та ще і здатний поховати будь-які інтеграційні перспективи опозиціонерів, враховуючи їх вразливість і гординю, які не дозволять пробачити нанесені в ході гонки особисті образи. Разом з цим з'являється можливість програти вибори взагалі, «розмазавши» власні голоси.

Інший варіант - розділити позиції зараз. Приміром, Кличко відправити на Київ, а Яценюка - в президенти, виходячи з останніх заяв Кужель про побажання Тимошенко. Але куди подіти Тягнибока? Зрозуміло, що віддати йому парламент практично неможливо, аж надто одіозний. Кабмін? Теж навряд чи потягне. Та й враховуючи його амбітність, можна припустити, що навряд чи він відмовиться від президентського походу. Отже у опозиціонерів головним стає інше питання, як поділити дві посади (мер Києва, президент) між трьома кандидатами (Яценюк, Кличко, Тягнибок), враховуючи лідерські амбіції кожного. Поки опозиція не знайде відповідь на ці питання, навряд чи ми почуємо якусь виразну стратегічну позицію за київським бою. А до виборів трохи більше трьох місяців, і зворотний звіт уже почався. Відсутність системної позиції з даного питання буде лише дратувати киян і знижувати результати опозиції. Невиразність поведінки опозиції буде невиразно виглядати на тлі системного позиціонування провладних кандидатів і самовисуванців.

Третій варіант - опозиція йде на змову з владою, зафіксувавши статус-кво в розподілі повноважень, в обмін на посаду мера з об'ємом влади «англійської королеви». Цей варіант найбільш оптимальний для всіх. Влада фіксує контроль над міськими ресурсами і, головне, адміністративним, який буде вирішальним у президентських перегонах, а також показує свою динаміку в бік демократизації. Опозиція отримує привід для чергового фестивалю з нагоди перемоги над «злісним режимом» і спускає «пар» протестних настроїв, поки буде ділити шкурку «поваленого« ведмежати ».

Якщо опозиція не змогла виробити стратегію на виборчу кампанію за три місяці до муніципальних виборів, оброблення «шкурки» київського «ведмежати», думаю, затягнеться до самих президентських виборів, які вони також бездарно програють, якщо тільки Влада не зможе сформувати за цей час досить виразний новий суспільний договір, а також допустить подальшу радикалізацію взаємин з народом.

Таким чином, ситуація показує, що шансів виграти київські вибори в лобовому зіткненні з опозицією у Влади практично немає. А тому ще одним можливим сценарієм, за аналогією з парламентською кампанією, коли основна маса провладних кандидатів йшли як самовисуванці, може стати організоване побоїще провладного кандидата і опозиціонера, на тлі безумства яких виграє «узгоджений» самовисуванець.

Іншими словами, виставивши наприклад Попова з одного боку і Кличко з іншого, фаворити гонки підуть в політичний дискурс, перетворюючи вибори в черговий фарс, в якому головним будуть не фігуранти, а їх політичне позиціонування. Однак далеко не факт, що кияни проголосують адекватно парламентських виборів, все ж муніципальні вибори мають свої особливості, що дає шанс на перемогу самовисуванця (наприклад, Порошенко), який візьме місто більш помірної позицією, наближеною до інтересів городян, а не великих політичних акторів типу «Влада» або «Опозиції».

Все це говорить про те, що зрощення інтересів Влада і олігархів спричинило денонсацію старого суспільного договору та освіта двополярної системи, на одному полюсі якої знаходяться інтереси корпоратизувати Влада і Олігархів, а на іншій - інтереси поки ще дезорганізованого, але вже не контрольованого державним апаратом народу.

Контури нового договору, можливо, будуть презентовані в ході київської кампанії, але на сьогоднішній день поки не проглядаються з боку Влади.

З боку Народу актуалізуються питання чесності, відкритості та стабільності правил, що регулюють взаємини між полюсами. Народ чекає рівноправних переговорів з Владою, а не монологу сліпий Влада з глухим Народом про «покращення», все більше нагадує мантри даосів.

У разі відсутності адекватної реакції з боку влади максимально консолідовані владні повноваження в 2015 р. зроблять з президента головного ворога народу, а вибори перетворяться на повномасштабне силове протистояння. Його якщо не очолять, то профінансують сьогоднішні партнери Сім'ї. А поки розлючений натовп буде насолоджуватися смертю тиранів і сатрапів, що представляють Сім'ю, олігархи почнуть скупку лідерів і формування нового режиму.

Поки ж діалог не складається. Народ змушений шукати нові формати самоорганізації, комунікації та вибудовування паралельних систем самоврядування. При цьому породжує нових лідерів, здатних артикулювати і погоджувати інтереси своїх груп з іншими. Принципи, за якими будуть формуватися спільноти, цілком імовірно, і ляжуть в основу нового суспільного договору.
http://hvylya.org/analytics/politics/novaya-vlast-konets-obshhestvennogo-dogovora-v-usloviyah-oligarhicheskogo-konsensusa.html

Вход на сайт

Запишитесь на консультацию

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

×