Позивач звернувся до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту,  посилаючись на те, що  26 березня 2007 року  між позивачем та  ОСОБА_1 було укладено  кредитний договір, і в забезпечення належного виконання кредитних зобов'язань,  того ж дня ОСОБА_1 було передано в іпотеку  квартиру АДРЕСА_1. Яка належить  останньому на підставі  договору купівлі-продажу квартири від 09 лютого 2000 року.  Позивачу стало відомо, що 04 березня 2011 року  Відділом ДВС Дніпровського РУЮ в м. Києві  в межах  виконавчого провадження  по  виконанню  рішення Господарського суду м. Києва від  24 березня 2010 року  у справі за позовом ТОВ «Євро-Лізінг»до ФОП ОСОБА_1.  про стягнення боргу,  накладено арешт на все майно боржника, в тому числі і на  квартиру, яка   перебуває в іпотеці.  Такі дії  державного виконавця  порушують права  банку, оскільки  ПАТ «КБ «ПриватБанк», як іпотекодержатель, має переважне право  на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Тому  позивач  просив звільнити  квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту.

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість в сумі 25 344,99 грн., посилаючись на те, що 12.09.2007 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, згідно якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 1000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19.20% на рік, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскільки відповідачем порушено умови кредитного договору, позивач вимушений звернувся до суду з даним позовом. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на його користь сплачений ним при подачі судовий збір в розмірі 253,45 грн., витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. та 630 грн. витрат за надання оголошення в газету, а всього на загальну суму 1 003,45 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що сімейне життя з відповідачем не склалося, внаслідок чого шлюбні відносини з червня 2011 року було припинено, спільне господарство вони не ведуть, а подальше збереження шлюбу та примирення з відповідачем є неможливим.

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду  з заявою про встановлення  факту родинних відносин між ним ОСОБА_1 та  його померлим  у ІНФОРМАЦІЯ_2 році  дідом ОСОБА_2. Мотивуючи заяву, ОСОБА_1 посилається на те, що й нього виникла необхідність  надати  в Інформаційний центр Головного  управління внутрішніх справ  по Свердловській області Міністерства внутрішніх справ  Росії документи, що підтверджують його родинні відносини з дідом  ОСОБА_2, але  такі документи не  збереглися  у зв'язку зі знищенням під час Другої світової війни, й відновити їх не можливо.  Тому він звернувся до суду і просив встановити факт, що він є онуком  ОСОБА_2, який помер  в ІНФОРМАЦІЯ_2 році.

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя посилаючись на те, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем з 18 вересня 1996 року. 19 липня 2011 року  шлюб між ними розірвано. За час перебування у шлюбі  ними було придбано нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки  в с. Тарасівка  Києво-Святошинського району  Київської області  площею 0,0894 га та 0,0886 га.  Оскільки згоди щодо розподілу спільного майна між  ними не досягнуто, вона  просила  розділити спільно набуте майно та визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та право власності на одну земельну ділянку в с. Тарасівка  Києво-Святошинського району Київської області площею  0,0894 га, а решту майна залишити відповідачу.