Вход/Регистрация

Юридические услуги. Представительство ваших интересов

Viber 096-545-40-33
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


%PM, %22 %868 %2019 %19:%Июнь

Позовна заява про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом

Оцените материал
(3 голосов)

ПОЗОВНА ЗАЯВА про вселення та усунення перешкод (заборона) у користуванні житлом

 


Оболонський районний суд м. Києва

 

ПОЗИВАЧ 1:

Степанович   – 

Адреса реєстрації: Республіка Казахстан,

 

Адреса для листування: м. Київ, пр-т. Оболонський, буд. 8, кв.14, 01040

Засіб зв’язку: +3805549561122

 

ПОЗИВАЧ 2:

Степанович

Адреса реєстрації: м. Київ, пр-т. Оболонський, буд. 11, кв. 21, 03039


 

ВІДПОВІДАЧ 1:

Каламберда Н

Адреса реєстрації та фактичного проживання:

Засіб зв’язку: +380972268413

 

ВІДПОВІДАЧ 2:

Білоквасова

 

Ціна позову: немайновий спір

 

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про вселення та усунення перешкод (заборона)

у користуванні житлом

 

Ми, Степанович   та Степанович   з 2001 року проживаємо однією сім’єю та ведемо спільний побут. У серпні 2010 року купили за власні кошти квартиру № 21 у будинку № 11 по проспекту Оболонському у місті Києві                         (далі - Квартира), спільно робили ремонт, купували меблі та техніку.

Квартира розташована на останньому 21 поверсі будинку та має вихід на технічний поверх, який є другим ярусом купленої нами Квартири та протоколом загальних зборів ОСББ «Педик-1» переданий нам у користування та розпорядження. На другому ярусі Квартири ми зробили дороговартісний ремонт, облаштували дві кімнати (спальню і дитячу) санвузол, терасу, укріпили купол на даху та сам дах.

ОСББ «Педик-1» не витрачали кошти на ремонт та укріплення даху і технічного поверху, поклалавши цей обов’язок на користувачів тобто нас.

З 14.01.2001 Степанович Ю.В. зареєстрована у Квартирі на підставі договору оренди від 12.07.2011. 

У 21.01.2011 між Степановичем В.І. та Степанович офіційно зареєстровано шлюб.

Ми працюємо в Україні, сплачуємо податки та інші обов’язкові платежі.

Малолітні діти Степановича В.І. від першого шлюбу – Катерина, Анна та Іван Степановичі рівноправно проживають як зі мною на території України так і зі своєю матір’ю на території Республіки Казахстан. Я, та моя друга дружина, Степанович Ю.В., приймаємо безпосередню участь у вихованні, оздоровленні та забезпеченні моїх дітей.

Вищевказана Квартира є нашим єдиним житлом на території України, в яке ми вклали 6 років нашого життя, зробили ремонт та обладнали наше помешкання для комфортного проживання нас та дітей.

Всі вказані обставини можуть бути підтверджені документально та свідками.

24 червня 2015 між Степановичем В.І. та Каламбердою Н.І. укладено договір позики (зі змінами) та договір іпотеки (зі змінами), предметом якого стала Квартира.

12 липня 2011року ми з дружиною дізналися, що 11.01.2011 Каламбердою Н.І. було звернено стягнення на нашу Квартиру на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Того ж дня Прокуратурою міста Києва за заявою Степановича В.І. порушено кримінальне провадження № 41116100000000111 за частиною 4 статті 210 Кримінального кодексу України (шахрайство в особливо великих розмірах).

Каламберда Н.І., після порушення кримінальної справи, а саме 18 липня 2016 року за допомогою свого представника за довіреністю Петрикімова К.В., групи встановлених осіб та охоронної фірми «СПРУ» із застосуванням сили здійснила фізичне захоплення нашого житла та майна шляхом виламування дверних замків та проникнення до житла. На момент захоплення я та дружина були на роботі, а у квартирі перебувала подруга дружини, яка може підтвердити цей факт.

11.01.2011 близько 12 години, дружині зателефонувала її подруга – Олена, та повідомила, що виламавши дверні замки в квартиру ввірвалися невідомі люди зі зброєю, змусили її покинути квартиру. На місце події за тел. «102» дружина викликала наряд поліції.

Степановий В.І. прибувши на місце події, викликав слідчо-оперативну групу, яка в подальшому не перешкодила злочинним діянням, не перевірила наявність рішення суду та постанови державного виконавця про заходи примусового виселення осіб, які проживають у квартирі.

Не були встановлені особи, які здійснювали вищевказані дії та не опитані свідки, а саме особа яка на момент взлому перебувала в квартирі та могла підтвердити незаконне проникнення до житла.

Як наслідок в квартирі забарикадувались невідомі особи, заволоділи нашим особистим майном та залишили нас на вулиці.

Наявні фото та відео підтвердження подій та осіб які здійснювали ці протиправні дії.

Мною неодноразово направлялись скарги на бездіяльність слідчих до Оболонської поліції, Прокуратури №1, Прокуратури м. Києва, ГПУ, МВС.

 

Для скасування неправомірної реєстрації переходу права власності від                        Степановича В.І. (іпотекодавця) до Каламберди Н.І. (іпотекодержателя) Степановичем В.І. було подано скаргу до Міністерства юстиції України.

11.11.2011 наказом Міністерства юстиції України від 21.09.2016 № 1145/5 були скасовані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватних нотаріусів КМНО Косенка О.М. та Прокудіної Л.Д. стосовно об’єкта нерухомого майна, а саме квартири 21 у будинку 11 по проспекту Оболонському у місті Києві, та відновлено право власності Степановича Віктора Івановича.

11.01.2011 Степановичем В.І. було направлено заяву на нотаріальному бланку НВХ 3111111114, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом КМНО Петренчук І.І., курʼєрською доставкою Укрпошти, Каламберді Н.І. (іпотекодержателю) про готовність та намір сплатити кошти в сумі, яка відповідає основному зобов’язанню та призначено зустріч в офісі приватного нотаріуса КМНО Петренчук І.І., про що за місцем реєстрації місця проживання Каламберди Н.І. відправлено телеграму.

 

Силовому захопленню та пограбуванню квартири слугувала незаконна реєстрація приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. 11.05.2016 права власності на Квартиру за Каламбердою Н.І., яка була скасована Наказом Міністерстві юстиції України від 11 вересня 2011 року № 1114151/15.

Після захоплення нашого житла та заміни замків на вхідних дверях Квартири, ми з дружиною буквально залишилися на вулиці в одежі та з речами, які були при нас, коли виходили вранці з дому на роботу. Все майно, в тому числі, техніка, документи, дорогоцінні речі, гроші залишилися у розпорядженні «нового власника» Каламберди Н.І.

Після нашого «примусового виселення» та крадіжки всього майна Каламбердою Н.І. ми були вимушені жити у друзів, знайомих допоки оговталися, «піднялися на ноги» та почали знімати кімнату в гуртожитку.

Застереження, яке наявне у договорі іпотеки не врегульовує порядок виселення, а будь-якого іншого договору між мною та Каламбердою Н.І. щодо строків та порядку виселення іпотекодавця з його житла після звернення стягнення на предмет іпотеки не укладалося та мною не підписувалося.

Такі самі захоплення з виселенням мешканців відбувалися неодноразово, під приводом переходу права власності від іпотекодавці до іпотекодержателя.

Каламберда Н.І., її чоловік Каламберда О.О. та двоє синів є іпотекодержателями та власниками значної кількості об’єктів нерухомого майна по Києву, Київській області, на які вони періодично звертають стягнення на підставі статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку» та привласнюють фізично, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Нам відомо декілька жертв аналогічних захоплень, які можуть виступати свідками на стороні позивачів.

Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 13 ЦК України визначені межі здійснення особою цивільних прав.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Крім того, питання виселення мешканців житла, яке було предметом іпотеки врегульовано Законом України «Про іпотеку» (далі – Закон).

Так у статтею 40 Закону встановлено, що  звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку; договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.

Підставою для реєстрації Степанович Ю.В. 11.01.2011 в Квартирі був договір оренди від 12.07.2011 укладений з ОСББ «Педик-1» за згодою власника Квартири – Степановича В.І., оскільки на той час між нами не був зареєстрований шлюб.

Тобто згідно зі статтею 40 Закону Степанович Ю.В. є наймачем і реєстрація такого договору, законодавством чинним на момент його укладання, не передбачалася.

 

Ми з дружиною будь-якої вимоги про виселення не отримували та не існує будь-якого рішення суду щодо нашого примусового виселення.

 

Право на недоторканність житла – це право, яке гарантує захист від втручань у володіння особи, забороняє безпідставне втручання в особисте життя людини, шляхом незаконних посягань на недоторканність житла та іншого володіння людини. Право на недоторканність житла є одним із найголовніших особистих прав. Важливим аспектом є гарантування цього права. Кожна особа може звернутися до суду за захистом своїх прав і свобод.

Право особи на недоторканність житла закріплено у багатьох міжнародних документах. Йому присвячені ст. 12 Загальної декларації прав людини 2148 року, у якій вказано, що нiхто не може зазнавати безпiдставного втручання у його особисте i сiмейне життя, безпiдставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь i репутацiю. Кожна людина має право на захист закону вiд такого втручання або таких посягань.

Стаття 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права вказує на те, що є необхідним забезпечення недоторканності житла.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 2150 року говорить, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до статті 30 Конституції України кожному гарантується недоторканність житла.

Статтею 47 встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Взагалі право на недоторканість житла має дуже важливе значення, адже його дотримання може гарантувати інші основоположні права на життя, особисту недоторканність.

Кримінально-правова охорона недоторканності житла чи іншого володіння особи встановлена статтею 162 Кримінального кодексу України (далі - КК України). У цій статті встановлено, що незаконне проникнення до житла чи іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, – караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до трьох років.

Статтею 185 КК України передбачено, що крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, - карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

Стаття 186 КК України встановлює, що грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому, - карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

Потрібно згадати постанову Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності», у якій зазначається, що до житла відносять приміщення, які призначенні для постійного чи тимчасового проживання людей, а також ті частини, в яких зберігається майно.

 

Дії іпотекодержателя – Каламберди Н.І. та групи осіб щодо заволодіння нашим житлом та майном, наявним у квартирі, у повному обсязі можуть підтвердити свідки, які повідомляли нам про кількість осіб, які перебувають у Квартирі після нашого примусового видворення, що ці особи виносяться речі, техніку та ін. з Квартири.

З моменту незаконного виселення ми не мали доступу до нашого житла та майна, яке залишилося в Квартирі так як змінені замки та проживають посторонні люди.

 

Цивільним кодексом України також визначається поняття житла, яким визначається житловий будинок, квартира та інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Статтею 311 ЦК України встановлено, що житло фізичної особи є недоторканним. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя людей та майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлено інший порядок проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в них огляду та обшуку.

Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 9 Житлового кодексу Української РСР (зі змінами) встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі с статтею 109 Житлового кодексу Української РСР (зі змінами) виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132 2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132 2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Крім того, у відповідності з правовими позиціями Постановами Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року справа № 1630цс15 , від 25 листопада 2015 року справа № 6-1061цс15, від 30 вересня 2015 року № 6-1892цс15, вищими судами було встановлено, що якщо за рішенням суду звернуто стягнення на будинок кредитного боржника, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки, однак нерухоме майно придбане не за кредитні кошти – виселення боржника без надання іншого приміщення не допускається.

 

Квартира, яка є єдиним житлом подружжя Степановичів, придбавалася не за кредитні кошти.

Держава повинна захищати житло від незаконного вторгнення осіб.

Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У постанові Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 24.03.2016 № 5-299кс15 зазначено, що виходячи з принципу недоторканості житла та іншого володіння особи та з огляду на визначення поняття іншого володіння особи, наданого в частині другій статті 233 Кримінального процесуального кодексу України, під ним розуміються предмети матеріального світу, які перебувають законно або незаконно у фактичному  стабільному (тривалому) і безперервному володінні фізичної особи та призначені, пристосовані чи спеціально обладнані для розміщення або зберігання її майна, вирощування чи виробництва продукції, забезпечення побутових та інших потреб особи, а також оснащені будь-якими пристосуваннями (огорожею, запорами, сигналізацією, охороною тощо), які роблять неможливими або ускладнюють проникнення до них. При цьому зазначення про законне чи незаконне володіння як житлом, так і «іншим володінням» особи вказує на будь-які підстави набуття особою фактичного права володіння цим майном (права мати річ), яке може бути як пов’язаним, так і не  пов’язаним з юридичною фіксацією цього факту (отриманням права на річ).

Такої позиції дотримується і Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях, визначаючи, зокрема поняття «житло», тлумачить його як місце (помешкання), де особа постійно проживає, незалежно від форми чи підстави такого проживання, утримує і облаштовує його, навіть якщо це здійснено з порушенням національного законодавства (справа «Барклі проти Сполученого Королівства» 2196 року).

У Постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 521/10070/14 (провадження № 61-78св17) зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 2150 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 4 статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява N 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI).

У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 2195 року, п. 63).

Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» N 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 році у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява N 21009/04, п. 50), п. п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010 року.

Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 11 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (заява № 66746/01, п. 82)).

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд повинен надавати особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», п. 60).

Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 9 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (заява № 7205/02, пункти 60–63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (заява № 28261/06, пункти 21–23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (заява № 3572/06, пункти 42–45)).

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини це право охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим свого житла.

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, пункт 60») (пункти 41, 44).

 

Квартирою на рівні з нами користувалися мої троє дітей, з якими я не маю можливості бачитись та виховувати їх, оскільки останні 10 місяців ми з дружиною знімаємо кімнату в гуртожитку, розміри якої не забезпечують належного рівня життя для двох дорослих не кажучи про трьох малолітніх дітей, до цього взагалі проживали у небайдужих людей.

 

Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначене право дитини на контакт з батьками, які проживають окремо

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Дитина та її батьки для возз'єднання сім'ї мають право на вільний в'їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом.

Стаття 17 Закону України «Про охорону дитинства» встановлює, що кожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна.

У разі визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.

Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до Загальної декларації прав людини ООН (частина друга статті 25) діти мають право на особливе піклування і допомогу.

У Декларації прав дитини (Резолюція 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 2159 року) зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист.

Водночас стаття 16 вказаної Конвенції про права дитини 2189 року (частини перша, друга статті 3), ратифікованої Україною 11 лютого 2191 року, передбачає, що жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на недоторканність житла і дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

 

Мною були виконані умови іпотечного договору, відповідно до якого я не повинен був реєструвати місце проживання дітей у Квартирі, однак договором іпотеки ніяким чином не врегульований порядок стягнення мого майна та виселення в результаті чого були порушені права малолітніх дітей на користування житлом та спілкування з батьком.

 

Пані Білоквасова І.В., що проживає у Квартирі, у повній мірі володіє ситуацією щодо шахрайського заволодіння квартирою та майном, оскільки вона має сина від учасника силового захоплення Шаїнського Михайла Яковича, який поселив її туди для проживання та контролю об’єкта.

Пані Каламберда Н.І. є лише номінальним власником, реєстрацію права власності за якою, я оскаржую у суді.

Пані Білоквасова І.В. уклала договір оренди житла від 1.06.2017 реєстровий № 139, зареєстрований приватним нотаріусом КМНО О.В., строк дії до 1.06.2046, з правом передачі в суборенду, з Каламбердою Н.І. та навмисно зареєструвала місце проживання свого сина у Квартирі для ускладнення вирішення питання про її виселення, та користується Квартирою, всім обладнанням у Квартирі та іншим майном, яке належить мені та дружині, мною придбано, придбано за час купівлі Квартири її ремонту та проживання в ній.

Підтвердженням того, що Каламберда Н.І. та Білоквасова І.В., яка користується Квартирою, усвідомлюють незаконність підстав заволодіння нею, оскільки існує значний борг за комунальні послуги, які вони не оплачували з моменту захоплення Квартири та по сьогодні (докази у додатках).

Крім того, на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України, за результатом розгляду скарги Степановича В.І., Міністерством юстиції України видано наказ № 14/5 від 2 вересня 2016 року, яким скасовано незаконну державну реєстрацію права власності за Каламбердою Н.І., та інші відчуження Квартири здійснені Каламбердою Н.І. після заведення кримінальних справ та подачі нами скарги до Комісії МЮУ.

Незважаючи на визнання реєстрації звернення стягнення неправомірним,                        Каламберда Н.І. на підставі тих самих документів протягом двох днів після відновлення права власності Степановича В.І., повторно зареєструвала за собою право власності.

Слід зазначити, що частиною другою статті 825 ЦК України договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця, зокрема, у разі невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази.

У разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла (стаття 826 ЦК України).

Пані Білоквасова І.В. має у власності будинок розташований за адресою:                              вул. Шевченка, буд. , с. , Макарівський р-н, Київська обл., однак, обрала мою Квартиру для покращення умов проживання переїхавши до центру столиці (докази у додатках).

 

На відміну від пані Білоквасової І.В. у нас з дружиною немає іншого житла і ми знаходимося у скрутному матеріальному та моральному становищі, в результаті великого потрясіння, а саме шахрайства з Квартирою та виселення з неї, заволодіння всім нашим законно набутим майном Каламбердою Н.І та Білоквасовою І.В.

 

Статтею 386 ЦК України встановлено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

«Віндикація (від лат. Vindicatio захист)  – витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника.

Віндикація — це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об’єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

«Віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі» - Романюк Я.М., Голова Верховного суду України (Вісник ВСУ № 9(169)’2014) .

 

З огляду на сукупність доводів і факт незаконного позбавлення подружжя Степановичів користуватися законно придбаним житлом та майном, яке знаходилось в ньому (чим завдано значної морально та матеріальної шкоди), та великий обсяг національного і міжнародного законодавства, яке захищає право особи на житло та оскільки питання щодо позбавлення права користування житлом та виселення з нього, повернення майна з незаконного володіння відноситься до компетенції суду, керуючись статтями 30, 41, 47 Конституції України, статтею 311, 386, 387 ЦК України, статтею 4, 263 ЦПК України, статтями 9, 109 Житлового кодексу РСР, статтею 40 Закону України «Про іпотеку», статтями 15, 16 Закону України «Про охорону дитинства» та міжнародним правом -

 

ПРОШУ:

 

визнати факт виселення Степанович Ю.В. та Степановича В.І. незаконним, забезпечити їх безперешкодне вселення до Квартири за адресою: проспект Оболонський, кв 21, яка буд. 11 у місті Києві, усунути перешкоди в користуванні Квартирою, шляхом заборони користування Квартирою Каламберді Н.І., Білоквасовій І.В., Р.М. та будь-яким іншим особам до вирішення справи судом щодо законності звернення стягнення на Квартиру та визнання права власності;

повернути право володіння майном згідно з доданим списком,

 

Додатки:

 

копія договору купівлі-продажу Квартири;

копія договорів позики, іпотеки, доповнення до них;

копія паспорта Степанович Ю.В. з відміткою про реєстрацію місця проживання;

копія паспорта Степановича В.І. з відміткою про наявність дітей, свідоцтва про народження;

копія свідоцтва про шлюб;

декларація про будинок Білоквасової,

копія витягів по Каламберді Н.І. та О.О.;

копія квитанцій про борги і вимога ОСББ;

наказ про скасування реєстраційних дій

список майна

 

 

Вход на сайт

Задайте вопрос юристу

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

Задайте вопрос прямо сейчас и получите быстрый ответ.

Срочная юридическая консультация, экспресс-анализ дела - 300 - 900 грн.

Viber 096-545-40-33

Telegram 096-545-40-33

[email protected]

simpleForm2
×