Вход/Регистрация

Юридические услуги Киев и Киевская область

Тел.: (063) 539-42-13, (096) 545-40-33, (095) 573-20-30
E-mail: utk2012@bigmir.net, skype: k0965454033

Суббота, 30 Май 2015 09:42

Судовий захист прав і свобод осіб від порушень з боку вищих органів влади

Оцените материал
(3 голосов)

 

Характер діяльності вищих органів влади (Парламенту, Президента, Уряду) є таким, що порушення Конституції чи закону котримось із них, якщо він діє як суб’єкт владних повноважень, призводить до порушення суб’єктивного права значного кола осіб, зазіхання на об’єктивне право як таке, а отже й до підриву демократичних засад розвитку України в цілому.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади…». Судовий захист є одним із основних механізмів захисту прав людини. Міра утвердження верховенства права у державі найбільшою мірою залежить від діяльності судів. За таких умов одним з найнеобхідніших заходів щодо забезпечення дотримання проголошених високих ідеалів є створення належної та ефективної національної системи судового захисту прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до статті 150 Конституції України вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) рішень центральних органів влади, які приймаються у формі актів (законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента та Кабінету Міністрів) належить до виключної компетенції Конституційного Суду. При цьому Конституційний Суд ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

На виконання частин першої та другої статті 124 Конституції України, відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України вирішення питання щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, актів Уряду, а також дій та бездіяльності Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів України належить до адміністративної юрисдикції. На сьогодні за підсудністю справи за позовами до Верховної Ради та Президента розглядає окрема палата Вищого адміністративного суду України як суд першої інстанції. При чому рішення Вищого адміністративного  суду  України щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради, Президента, є остаточним і не підлягають перегляду в апеляційному чи касаційному порядку[1].

Враховуючи зазначене, Центр політико-правових реформ за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні[2]провів незалежний моніторинг рішень Конституційного Суду України та п’ятої палати Вищого адміністративного суду України за останні два роки з точки зору реальної спроможність осіб в Україні захистити свої права і свободи, якщо на них зазіхають вищі органи влади.

В результаті моніторингу рішень, висновків та ухвал про відмову у відкритті провадження, про припинення провадження Конституційного Суду України за 2010-2011 роки, а також рішень та ухвал п’ятої палати Вищого адміністративного суду України з моменту передачі до його підсудності справ проти Президента, Парламенту (травень 2010 року) до кінця 2011 року ми прийшли до висновку, що доступ осіб до правосуддя в Україні з метою захисту своїх конституційних прав і свобод від посягань на них з боку Парламенту, Президента, Уряду є вкрай обмежений.

Розглянемо стисло основні перешкоди, що унеможливлюють або обмежують судовий захист прав і свобод осіб від порушень з боку вищих органів влади  у конституційному та адміністративному правосудді.


Конституційне правосуддя

1. Об’єктивною причиною обмеження доступу осіб до конституційного правосуддя з метою захисту свої прав та свобод є відсутність в Конституції України інституту конституційної скарги. Відсутність в Україні інституту конституційної скарги, тобто можливості індивідуального звернення громадян до Конституційного Суду щодо відповідності Основному Закону положень тих чи інших законодавчих актів – призводить до масового звернення українців до Європейського суду з прав людини.

2. Безпосередній доступ до конституційного правосуддя в Україні особи мають через інститут конституційного звернення.

Насамперед хочеться відмітити як позитив значне збільшення кількості розгляду по суті звернень громадян та юридичних осіб Конституційним Судом у  2010 - 2011 роках. Так, за ці два роки за конституційними зверненнями було прийнято 14 рішень. Для порівняння, за всі попередні роки своєї діяльності єдиний орган конституційної юрисдикції розглянув лише 17 справ такої категорії.

Проте переважна більшість конституційних звернень осіб взагалі не попадає на розгляд Конституційного Суду України, оскільки повертається особам на етапі їх попередньої перевірки його Секретаріатом. Фактично більшість конституційних звернень повертається авторам державними службовцями Секретаріату Конституційного Суду, які не мають ніякого відношення до функції здійснення правосуддя у формі письмового повідомлення, без дотримання судової процедури їх розгляду, принципів діяльності Конституційного Суду тощо. Перевірити вмотивованість та обґрунтованість таких «письмових повідомлень» не має можливості, оскільки це не судові рішення і вони не підлягають оприлюдненню.

Під час моніторингу виділилися законодавчі обмеження безпосереднього доступу громадян до конституційного правосуддя через встановлення підстави для конституційного звернення (наявність неоднозначного застосування Конституції та законів України органами державної влади). Так, Конституція України не обмежує суб’єктів звернення до Суду з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України, не встановлює різницю для органів державної влади та осіб.

Проте Закон України «Про Конституційний Суд України»  врегульовує порядок звернення органів державної влади, органів місцевого самоврядування до Суду з цих питань через інститут конституційного подання, чим ставить їх у більш вигідніше положення порівняно з юридичними та фізичними особами.  Так, більшість ухвал Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження за зверненнями громадян приймається у зв’язку з відсутністю підстави для конституційного звернення (відсутність неоднозначного застосування Конституції та законів України органами державної влади). При чому конституційні права та свободи осіб залишаються не захищеними.

Конституційний Суд до цього часу не виробив чітких критеріїв прийняття справ до розгляду при зверненні фізичних та юридичних осіб, зокрема визначення наявності  неоднозначного застосування Конституції та законів України органами державної влади. Також в ухвалах Конституційного Суду України про відмову у відкритті провадження у справі часто можна спостерігати недостатнє мотивування такої відмови. Все це ускладнює доступ осіб  до конституційного правосуддя через незрозумілість правових критеріїв взяття до розгляду справ Конституційним Судом. Наприклад, відкриття провадження у справі за зверненням громадянина Ю.Костенка у більшості своїй ґрунтується на політичній доцільності розгляду цієї справи[3].

Як обмеженням доступу громадян до конституційного правосуддя нами розглядається стала правова позиція Конституційного Суду щодо відсутності в нього повноважень розглядати нечинні акти. Так, відмови Конституційного Суду  у розгляді правових норм, які вичерпали свою дію, нечинних правових норм фактично призводять до позбавляється осіб можливості відновити свої права. Так, масове порушення прав на соціальний захист відбувається шляхом прийняття Парламентом законів про Державний бюджет на відповідний рік, які часто Суд не встигає розглянути, оскільки вони мають обмежений строк дії.

Обмежує доступ громадян до конституційного правосуддя і звужене тлумачення Конституційним Судом поняття «суб’єкта права на конституційне звернення», яке з’являється у 2011 році.  Так, Суд розглядає як неналежного суб’єкта права на конституційне звернення захисника на підставі договору про надання правової допомоги, уповноваженого юридичної особи на підставі доручення та зобов’язує суб’єкта права на конституційне звернення тепер (окрім наведення фактів неоднозначного застосування положень Конституції та законів України) ще й обґрунтовувати можливість настання у майбутньому порушення саме його конституційних прав та свобод. 

3. Опосередкований доступ осіб до конституційного правосуддя з метою захисту своїх конституційних прав від зловживань з боку вищих органів влади можливий через розгляд Конституційним Судом питань про відповідність Конституції України законів і інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента та Кабінету Міністрів України. Питання чи буде розглядати Конституційний Суд факт порушення прав і свобод людини шляхом видання неконституційного правового акту Парламентом, Президентом  чи Урядом України, чи ні залежить насамперед від ініціативи державних органів, які й видають ці акти, а саме Президента, а також ініціативи сорока п’яти народних депутатів, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (пункт 1 частини першої статті 150 Конституції України).

Протягом 2010 - 2011 років глава держави жодного разу не звертався до Конституційного Суду щодо неконституційності законів і інших правових актів Верховної Ради України, актів Кабінету Міністрів України в аспекті порушення конституційних прав осіб.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини щодо захисту прав людини протягом вказаного періоду звертався до Конституційного Суду щодо неконституційності законів і інших правових актів Верховної Ради України, актів Кабінету Міністрів України в аспекті порушення конституційних прав осіб два рази.

Активно звертався до Конституційного Суду  Верховний Суд України. Варто відмітити як позитив три рішення Конституційного Суду України за поданням Верховного Суду, в яких було захищено конституційні права і свободи осіб.

4. Відповідно до статті 159 Конституції Конституційний Суд є обов’язковим учасником процесу внесення змін до Основного Закону. В аспекті нашого дослідження нас цікавила, обов’язкова попередня перевірка Конституційним Судом законопроект про внесення змін до Конституції на предмет відсутності в них положень, які скасовують чи обмежують права і свободи людини громадянина.

Моніторинг висновків Конституційного Суду щодо законопроектів про внесення змін до Конституції України дає підстави стверджувати про необхідність існування на сучасному етапі розвитку України обов’язкового попереднього контролю з боку Конституційного Суду щодо законопроектів про внесення змін до Основного Закону в аспекті недопущення скасування або обмеження прав і свобод людини і громадянина при зміні Конституції України.  Протягом 2010 - 2011 років  у двох з трьох спроб змінити Парламентом Конституцію Конституційний Суд констатував наявність у законопроектах положень, що обмежують права і свободи людини і громадянина.

У третьому ж випадку (який таки став результативним – до Конституції України було внесено зміни) нами вбачається звуження виборчих прав громадян України. Позитивний висновок Конституційного Суду, на наш погляд, зумовлено не в останню чергу ситуаційним політичним інтересом.

 

Адміністративне правосуддя

Насамперед нами виділяються законодавчі обмеження судового захисту особами своїх  прав і свобод від посягань на них з боку Парламенту, Президента.

Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо недопущення зловживанням права на оскарження" від 13 травня 2010 року (яким було внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України) значно обмежив можливості судового захисту особою свої прав і свобод від посягань на них з боку Парламенту, Президента. Встановлений особливий порядок розгляду справ щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України тепер:

- встановлює остаточність рішень Вищого адміністративного суду України, а отже неможливість їх перегляду у разі, якщо міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановить порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Це звужує всупереч частині третій статті 22, частинам першій та четвертій статті 55 Конституції України обсяг права на судовий захист;

- не передбачає апеляційного та касаційного оскарження;

- забороняє Суду забезпечувати позов шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України та шляхом встановлення заборони Парламенту, Президенту вчиняти певні дії;

- обмежує способи судового захисту (так, Суд може визнати незаконним акти Парламенту, Президента повністю чи в частині, при цьому це не означає його скасування й Суд не має права скасувати незаконний акт).

Аналіз рішень п’ятої палати ВАС України у 2010-2011 роках дає підстави стверджувати про тенденцію обмеження судового захисту конституційних прав і свобод особи від посягань на них з боку Парламенту, Президента й внаслідок вироблення судовою практикою таких стійких позицій:

-  ураховуючи, що статтею 171-1 КАС України встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України та не визначено право позивача на звернення до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з вимогами про відшкодування шкоди, суд не приймає до розгляду вимоги позивача про відшкодування шкоди.

- на Президента не поширюється обов’язок розглядати індивідуальні чи колективні звернення і давати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40 Конституції). Це не входить до повноважень Президента, а є функцією адміністрації Президента. Фактично, суд позбавляє громадянина конституційного права звернення (стаття 40) до державних органів, зокрема до Президента України. Відповідно до статті 40 Конституції України право звернення до державних органів не обмежується щодо суб’єктів, а Президент України є державним органом. Проте варто відмітити, що у деяких рішеннях Суд парадоксально приходить до висновку, що Президент України не є органом державної влади.

- Юрисдикція Вищого адміністративного суду України відповідно до частини другої статті 171-1 та частини четвертої  статті  18 КАС України, яка визначає правила виключної предметної підсудності адміністративних справ, поширюється на чинні нормативно-правові акти.

Загальні підсумки:

Хочемо відмітити складність функціонування конституційної юстиції у механізмі державної влади України внаслідок слабкості українського конституціоналізму, надмірного впливу політичних процесів на діяльність Суду, що, зокрема, негативно позначається на спроможності конституційного правосуддя ефективно захистити конституційні права і свободи людини і громадянина.

Конституційний Суд самоусувався від вирішення гострих конституційних питань, в яких стояли питання порушення конституційних прав і свобод осіб з боку вищих органів державної влади.

З аналізу судових рішень ВАС України можна побачити стійку тенденцію до створення судом штучних бар’єрів для задоволення вимог позивачів до найвищих органів влади, як тих, що подано, так і тих, які будуть надходити у майбутньому.

Водночас Вищий адміністративний суд дає шанс незаконно звільненим суддям виграти справу. Це можна лише вітати. Адже у такий спосіб заявлено, хай і не дуже переконливо, що певний судовий контроль за реалізацією найвищими органами влади повноважень, що можуть використовуватися для тиску на суддів, усе ще існує. Однак хочеться, щоб реальний доступ до правосуддя у спорах з Президентом чи Верховною Радою отримували не лише судді, а й звичайні громадяни. Особливо, зважаючи на завдання адміністративного судочинства – захист прав та інтересів особи від сваволі влади, але аж ніяк не навпаки[4].

Більш детальніше про це – див. Моніторинг


[1]Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо недопущення зловживанням права на оскарження" від 13 травня 2010 року було встановлено особливий порядок розгляду справ щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України.

[2]Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

[3]Рішення у справі за конституційним зверненням громадянина Костенка Юрія Івановича щодо офіційного тлумачення окремих положень підпунктів 1, 2 пункту 1 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» щодо порядку використання копій Прапора Перемоги від 16.06.2011 № 6-рп/2011.

[4]Див.Р.Куйбіда. П’ята палата як барометр успішності судової реформи 

автор Юлія Кириченко

Вход на сайт

Запишитесь на консультацию

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

×