Вход/Регистрация

Юридические услуги Киев и Киевская область

Тел.: (063) 539-42-13, (096) 545-40-33, (095) 573-20-30
E-mail: utk2012@bigmir.net, skype: k0965454033

Среда, 10 Февраль 2016 15:13

Апеляційна скарга на постанову Соснівського районного суду про відмову у задоволенні позову

Оцените материал
(2 голосов)
Один з самих раніх моїх позовів до держави.
Тут я судився з прокуратурою. У позовах до держави дуже важко перемогти, проте їх потрібно подавати і подавати якомога більше, оскільки саме так ми висловлюємо й протест проти їх свавілля. Не роблячи цього, й нічого іншого означатиме, що ми всім задоволені і що привладна верхівка може й надалі затягувати паски на народній шиї.

На жаль, доведеню цієї справи до кінця мені завадило те, що я 14 лютого 2007 року переїхав до Києва на навчання, де й залишаюся до цього часу, а сума спору - 2500 грн. - особливо з часом стала не тою сумою за якою вигідним було б продовжувати тяганину.

Якщо я знадоблюся вам для юридичної допомоги, вам завжди радо допоможе юрист, магістр права Ігор Кізіма
Тел.: (063) 539-42-13, (096) 545-40-33, (095) 573-20-30
skype: k0965454033
................................................................................................................

 

 

 

 

 

 

 

позивач 

 

 

 

 

 

відповідач  

Апеляційний суд Черкаської області

_________________________________

18000 м. Черкаси, вул. Гоголя, 316

  

справа 2а-49-06                  

 

Кізіма Ігор Віталійович

18029,  м. Черкаси, вул. 30 років Перемоги, б. 60 кв. 102 

 

 

Прокуратура Соснівського району у м. Черкаси

м. Черкаси, вул. Б.Хмельницького,

б. 60

 

 

заява про апеляційне оскарження подана 29.12.2006

 

Апеляційна скарга

на постанову Соснівського районного суду про відмову у задоволенні позову

 

28 листопада 2005 року я, позивач по справі, звернувся до суду з адміністративним позовом про зобов’язання відповідача порушити кримінальну справу за ст.ст. 175, 382 ККУ щодо Добровольського М.Г., а також відібрати у Добровольського М.Г., письмове зобов’язання про явку на виклик прокурора або суду та про стягнення з відповідача компенсації за відрив від звичних занять у розмірі визначеному законодавством, сплаченого державного мита та витрат на складання та друк документів.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що 11.06.2004 року Соснівський районний суд м. Черкаси прийняв рішення про стягнення заборгованості  по заробітній платі на суму 2491 грн., 69 коп., із Спільного українсько-французького підприємства „ДАКО” (вул. Смілянська, 144 м. Черкаси) на мою користь. Проте, до цього часу рішення суду не виконано.

Найперше моє звернення до відповідача, у формі заяви про притягнення до кримінальної відповідальності Добровольського М.Г., на підставі ст. 175 ККУ було 20.07.2004 року, одразу ж після звільнення з підприємства. Хоча належних реагувань на мої звернення не було я все ж вирішив домагатися відновлення справедливості.

Тому, аналізуючи ст.ст. 175, 382 ККУ, судову практику та науково-практичні коментарі фахівців з кримінального права, 25.10.05 мною в черговий раз подано заяву про притягнення до кримінальної відповідальності генерального директора СУФП „Дако” Добровольського М.Г. за ст.ст. 175, 382 ККУ України.


В заяві я вказував, що за час моєї роботи на вищезгаданому підприємстві в діях генерального директора вже був склад злочину, передбачений ст. 175 ККУ, а після того як рішення суду, щодо виплати заборгованості, набрало законної сили, в його діях вже був наявний склад злочину, передбачений ст. 382 ККУ. Враховуючи вищевказане та керуючись ч. 1 ст. 12 ЗУ „Про прокуратуру”, ст.ст. 175, 382 ККУ та п. 1 ст. 94, ст.ст. 97, 98, 99 КПК України я просив порушити кримінальну справу або відмовити в такій шляхом винесення відповідної постанови, як це й передбачено законом; в реагування на дану заяву провести досудове слідство; притягнути Добровольського М.Г., до кримінальної відповідальності за ст.ст. 175, 382 ККУ.

У своїй відповіді від 28.10.05 за № 07/1-306-04/05 прокурор Соснівського району м. Черкаси  посилаючись на ст. 20 ЗУ „Про прокуратуру” направив мою заяву для розгляду до органів ДВС. Таким чином прокурор делегує свої повноваження управлінню юстиції, що є неправомірним. На це, зокрема, вказує фраза”...для розгляду по суті...”.

08.11.05 я повторно звернувся до Соснівської районної прокуратури, але вже особисто на ім’я прокурора Соснівського району В.А. Миколенка, стосовно порушення кримінальної справи за ст.ст. 175, 382 ККУ і притягнення до відповідальності Добровольського М.Г.

В заяві я наполягав на тому, що згідно ст. 35 ЗУ „Про оплату праці” вищий нагляд за додержанням законодавства  про  оплату  праці здійснює  Генеральний  прокурор  України  та  підпорядковані  йому прокурори, при цьому у вищевказаній статті не передбачено жодних повноважень з цього приводу міністерству юстиції. Окрім того, повноваження про притягнення до кримінальної відповідальності (підслідність) за згаданими в заяві кримінальними статтями відведено до повноважень прокуратури (ст. 112 КПК України).

Таким чином, я вважаю, що прокуратура Соснівського району в м. Черкаси невірно реагувала на мої заяви з даної справи, а мотивую це наступним:

У листі від 28.10.05 за № 07/1-306-04/05 прокурор Соснівського району м. Черкаси  не мав права посилаючись на ст. 20 ЗУ „Про прокуратуру” направляти мою заяву для розгляду до органів ДВС, оскільки:

а) п. 3 ч.1 ст. 20 ЗУ „Про прокуратуру” встановлює право прокурора вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій.

СП „ДАКО” не підпорядковане та не підконтрольне ДВС, а тому дану статтю застосовано невірно.

б) ч. 4 ст. 97 КПК України встановлює, що коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання. Органів ДВС у цьому переліку немає. Немає їх також у ст. 5 ЗУ „Про оперативно-розшукову діяльність”, в якій дано вичерпний перелік органів на які може бути покладено, відповідно до ч. 5  ст. 97 КПК України, перевірку шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності.

2)  Повноваження про притягнення до кримінальної відповідальності (підслідність) за згаданими в заяві кримінальними статтями, згідно ст. 112 КПК України) відведено до повноважень прокуратури.

3) Приводом для порушення кримінальної справи була моя заява, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 94 КПК України, а підставами, відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК України: наявність боргу у підприємства переді мною, встановлена  рішенням суду, та його невиплата відразу ж після набрання рішенням законної сили.

4) Прокуратура проігнорувала п. 1 ч. 2 ст. 97, ст. 98  КПК України, тобто не порушила кримінальну справу та за наявності приводів і підстав, не винесла постанову про порушення кримінальної справи щодо Добровольського М.Г.

07.08.2006 року я подав заяву до Соснівського суду м. Черкас на ім’я судді Грабового П.С., що розглядав справу, в якій висловлював своє невдоволення здійсненням правосуддя за моїм позовом до відповідача.

А саме, я ставив суд до відому, що в ході судового розгляду справи мені доводилося стикатися з наступною бездіяльністю відповідача, який бажає затягнути розгляд справи.

Так, 13.02.06, на попередньому судовому засіданні на вимогу судді, я вкотре звертався до відповідача для того, щоб отримати Постанову про порушення кримінальної справи за ст.cт. 175, 382 ККУ або Постанову про відмову у порушенні кримінальної справи стосовно Добровольського М.Г., генерального директора СУФП „Дако”. При цьому, я повідомив суд про те, що з проханням видати зазначену постанову до відповідача звертався неодноразово до попереднього судового засідання, а також двічі (письмово та особисто), після переднього судового засідання. На мої письмові та особисті звернення отримував відмови. В заяві до відповідача я вказував, що дана постанова необхідна для проведення об’єктивного розгляду справи, а також слугуватиме доказом на підтвердження обставин неналежного виконання відповідачем своїх службових обов’язків.

На другому судовому засіданні представник відповідача заявив (як і зауважував багато разів після), що розглядом справ, пов’язаних із невиплатою зарплати, має займатися ДВС. На це я зауважив (зауваження має бути зафіксоване технічними засобами та знаходитися в матеріалах справи), що ДВС займається такими справами в рамках цивільного права. Цивільна відповідальність не виключає кримінальну відповідальність. Це різні види юридичної відповідальності.

28.03.06 я звернувся до суду із заявою про продовження судового розгляду та призначення часу судового засідання, оскільки на останньому судовому засіданні було вирішено надати відповідачеві час на усунення недоліків у своїй роботі та порушити або відмовити у порушені кримінальної справи проти Добровольського М.Г., за ст. 175, 382 ККУ, шляхом винесення відповідної постанови. Цей факт має бути зафіксований технічними засобами та знаходитися в матеріалах справи, про що я просив в позовній заяві, і здійснення якого є обов’язком суду.

Після останнього судового засідання я багато разів звертався до представника відповідача Бицюка О.М., який обіцяв мені на судовому засіданні розібратися у справі та порушити або відмовити у порушенні кримінальної справи, шляхом видання відповідної постанови. При наших неодноразових зустрічах він кілька раз посилався на зайнятість та складність справи. Під час останньої зустрічі попросив мене подати заяву про притягнення Добровольського до кримінальної відповідальності знову, оскільки, мовляв, її розпишуть на нього й йому буде легше займатися цією справою.   

21.03.06 на прохання помічника прокурора Бицюка О.М., я втретє написав заяву про притягнення до кримінальної відповідальності генерального директора СУФП „ДАКО” Добровольського М.Г., за ст. 175, 382 ККУ. 24.03.06 я отримав чергову, під копірку писану відписку, яких наодержувався ще до звернення до суду, прокурора Соснівського району м. Черкаси Ю.П. Пасічної, яка вкотре, порушуючи ЗУ „Про прокуратуру” та КПК України не розглядає заяву по суті.

12.07.06, при зверненні до суду, я наголошував на необхідності застосування запобіжного заходу щодо Добровольського М.Г., та просив суд посприяти мені в цьому, а саме подіяти на відповідача в зв’язку з необхідністю застосувати заходи щодо запобігання зникненню Добровольського М.Г., у відповідності до глави 13 „ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ” КПК України.

В заяві я також вказав, що Добровольський М.Г., генеральний директор Спільного українсько-французького підприємства „ДАКО”, який не виплатив мені заробітну плату, і з порушенням кримінальної справи щодо якого зволікає відповідач, може найближчим часом виїхати з України до Франції, оскільки перебуває в родинних відносинах  з громадянином Франції Де Лапласом. Громадянин Де Лаплас є також співзасновником СУФП „ДАКО”. Оскільки я звертався до органів прокуратури вже досить тривалий час (понад року), то в разі зникнення мого боржника буду вважати, що це трапилося у зв’язку з недбальством правоохоронних органів.

06.09.2006 року я звернувся до суду із заявою про зміну позовних вимог. В ній я ставив акцент на те, що відповідач принципово не бажає дотримуватися вимог кримінально-процесуального кодексу України, ЗУ „Про прокуратуру” та на протязі майже двох років „водить мене за ніс”.

Рішення про зміну позовних вимог було прийняте мною з огляду на те, що відповідач вкотре порушив вимоги законодавства, а саме не вважав за потрібне застосувати до Добровольського М.Г., засіб, який би гарантував те, що він не виїде з території України, допоки не виплатить свій борг. Останній має рідню у Франції, про що я сповіщав як суд, так і відповідача раніше.

У своїй відповіді від 17.08.06 року за № 07/1-306-04/06 прокурор Соснівського району м. Черкаси Ю.П. Пасічна стверджує, що на її думку підстав для прийняття такого рішення (застосування одного із заходів передбачених главою 13 КПК України) немає. При цьому відповідач не звернув увагу на те, що ч. 3 ст. 148 цього Кодексу встановлено: „якщо немає достатніх  підстав  для  застосування  запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов'язання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування”. При цьому, маю нагадати, що письмове зобов’язання не є запобіжним заходом. Отже, суд не вірно витлумачив зміст ч. 3 ст. 148 КПК України.

У заяві про зміну позовних вимог я додав прохання про подальший розгляд справи без участі позивача у судовому засіданні, розглянути справу та постановити рішення на основі доказів наявних у справі. Таке рішення прийняте було з огляду на те, що представники відповідача то по дві-три години запізнювалися на судові засідання, то не з’являлися зовсім. Не маючи вдосталь вільного часу, після цілого року судового розгляду, я змушений був просити суд про розгляд моєї справи за моєї відсутності.

За період часу з 06.09.2006 року я не отримував із суду жодних повідомлень, хоча за цей час письмово звертався декілька разів, як на ім’я судді (28.03.06, 16.10.2006 та 19.06.06), так і на ім’я голови суду з одним єдиним проханням – прискорити розгляд справи.  

У заявах я просив продовжити судовий розгляд та призначити час судового засідання за моїм позовом до Соснівської прокуратури м. Черкаси. я зазначав й те, що розумію надмірну завантаженість суду, проте все ж просив задовольнити моє прохання, зважаючи на обставини викладені у моїх численних заявах та клопотаннях. Однією з таких обставин є порушення строків провадження адміністративного судочинства, встановлених КАСУ.

При цьому я вимушений був зауважити, що в мене цілком закономірно складалося враження ніби суд навмисне перешкоджає здійсненню правосуддя та відновленню справедливості.

Окремим абзацом я просив суд розгляд справи провести за моєї відсутності та належним способом надіслати мені для ознайомлення прийняте рішення (вчасно, без зволікань). Останнє прохання, рівно як і вимогу Закону, суд проігнорував, так як 26.12.2006 року я отримав лист Соснівського районного суду, підписаний Головою суду В.А. Кузьменко. Листом мене повідомлено про те, що 21.11.2006 року постановою суду в задоволені позовних вимог Кізіми І.В., до Соснівської районної прокуратури про зобов’язання порушити кримінальну справу та стягнення компенсації – відмовлено. Копії зазначеної постанови я на руки не отримував, поштою вона не надходила.

28.12.2006 року я отримав можливість ознайомитися з постановою Соснівського районного суду м. Черкаси у справі 2а-49-06 за моїм позовом до відповідача. Про це свідчить моя розписка в матеріалах справи від 28.12.2006 року. Всупереч твердженням про те, що мені надсилали постанову поштою, стверджую – з постановою ознайомився 28.12.2006 року. З незрозумілих причин копію постанови поштою я не отримував.

29.12.2006 я подав заяву про апеляційне оскарження, в якій я просив враховуючи вищевикладене визнати причину пропуску строку на апеляційне оскарження поважною та, поновивши строк на апеляційне оскарження, дозволити подати апеляційну скаргу 10.01.2007, оскільки до цього часу суди не працюватимуть у зв’язку з Новорічними та Різдвяними святами.

Ознайомившись із Постановою суду у справі 2а-49-06 (далі – Постанова) мушу зауважити, що суд першої інстанції не провів об’єктивного, повного, всебічного розгляду справи, порушивши вимоги матеріального та процесуального права.

У Постанові вказано, що відповідачем в порушенні кримінальної справи щодо посадових осіб СУФП „ДАКО” відмовлено 18.07.2006, хоча про це ні відповідач, ні суд мені не повідомив. Отже, я був позбавлений можливості в оскарженні даного документу, оскільки не знав про його існування, а відповідач цим порушив ч. 1 ст. 99 КПК України.

Із заявою про порушення кримінальної справи за ст. 382 КК України я звертався 25.10.05, а постанова про відмову, за твердженням відповідача, надійшла до мене 21.07.2006. Отже, навіть прийнявши постанову про відмову у порушенні кримінальної справи в зазначену дату відповідач все одно порушив імперативні вимоги ст. 97 КПК України, в якій встановлено, що по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані не пізніше триденного строку прийняти одно з таких рішень: 1) порушити кримінальну справу; 2) відмовити в порушенні кримінальної справи; 3) направити заяву або повідомлення за належністю і тільки в разі коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.

Суд першої інстанції, виносячи рішення, не звернув увагу на те, що однією з моїх позовних вимог була вимога визнати саме бездіяльність відповідача, що видно з фрази в резолютивній частині заяви „обов’язок щодо доказування правомірності своєї бездіяльності покласти на відповідача”.

Суд першої інстанції не розглядав позовну вимогу щодо зобов’язання відповідача про порушення кримінальної справи за ст. 175 щодо Добровольського М.Г., а розглядалися вимоги щодо ст. 382 КК України. Адже в заяві про притягнення до кримінальної відповідальності від 25.10.05 на ім’я відповідача я вказував, що за час моєї роботи на СУФП „ДАКО” в діях генерального директора вже був склад злочину, передбачений ст. 175 ККУ, оскільки при ставці в 500 грн., і боргу з невиплати зарплати 2491.69 грн., виплата зарплати затримувалася не на місяць, а на півроку. Власне отримував я за час роботи зарплату лише один раз, у розмірі 100 грн. А після того як рішення суду, щодо виплати заборгованості, набрало законної сили, в його діях вже був наявний склад злочину, передбачений ст. 382 ККУ. Я декілька разів звертався до нього з проханням виконати рішення суду, проте безуспішно. Отже, суд не розглянув всі вимоги позивача та невірно витлумачив зміст ст.ст. 175, 382 КК України, а відтак не вбачає склад злочину в діях Добровольського М.Г., рівно як й бездіяльність зі сторони відповідача.

Проте, згідно ст. 175 КК України об’єктом злочину є конституційне право на заробітну плату і на своєчасне її отримання. Об’єктивна сторона складу злочину  - це безпідставна невиплата заробітної плати більше ніж за один місяць. Під невиплатою заробітної плати слід розуміти неповну або несвоєчасну виплату, а безпідставною невиплата вважається тоді, коли вона має місце, незважаючи на наявність законних підстав для її виплати. Суб’єкт злочину – спеціальний, суб’єктивна сторона характеризується умисною формою вини.

Суд невірно розтлумачив зміст ст. 382 КК України, що мало наслідком визнання правомірним відмова у порушенні кримінальної справи відповідачем. Так, ст. 382 КК України передбачає, що об’єктом злочину є порядок діяльності суду як органу правосуддя, що передбачає точне і своєчасне виконання його рішень. Об’єктивною стороною злочину є невиконання судового рішення. Субєкт злочину – спеціальний, тобто лише службова особа, якою був Добровольський М.Г. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

В Постанові також вказано, що матеріальні претензії до відповідача останній просить визнати такими, що не мають під собою правового підгрунття, оскільки з поміж іншого, прокуратура Соснівського району м. Черкаси не є юридичною особою. Цим представник прокурора ще раз довів свою фаховість і юридичну обізнаність, оскільки із ЗУ „Про прокуратуру” він не знайомий, бо знав би імперативну вказівку статті  54 де вказано, що Генеральна прокуратура України і підпорядковані їй прокуратури є юридичними особами. Також, аналізуючи ч. 1 ст. 94 КАСУ доходиш висновку, що в разі визнання неправомірними діяння влади, суд присуджує всі здійснені іншою стороною (не суб’єктом владних повноважень) документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому, те що відповідач не має відокремленого рахунку в банку не має жодного значення. Суд залишив дані обставини поза своєю увагою, чим теж порушив матеріальні норми права.

Враховуючи вищевказане та керуючись Кодексом про адміністративне судочинство

ПРОШУ

 

прийняти до розгляду апеляційну скаргу, поновивши при цьому пропущений строк на апеляційне оскарження, оскільки я не зміг ознайомитися з постановою у справі 2а-49-06 вчасно, як того вимагає КАСУ;

витребувати матеріали справи в суді першої інстанції для перегляду її в апеляційному провадженні, зокрема звукотехнічний запис судових засідань;

прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги викладені в адміністративному позові до першої інстанції, визнавши цим бездіяльність відповідача;

всі процесуальні дії здійснити відповідно до вимог КАСУ, зокрема вчасно надіслати позивачу прийняте судом апеляційної інстанції рішення.

ДОДАТКИ

 

1. Копія заяви про апеляційне оскарження від 29.12.2006 року – 1 арк.;

2. Копія постанови Соснівського районного суду у справі 2а-49-06 від 21 листопада 2006 року – 3 арк.;

3. Копія заяви про зміну позовних вимог від 06.09.2006 року – 3 арк.;

4. Копія заяви про ознайомлення з постановою суду від 26.12.2006 року – 1 екз.;

5. Копія заяви про притягнення до кримінальної відповідальності Добро вольського М.Г., на підставі ст. 175 КК України від 20.07.2004 року;

6. Копія апеляційної скарги для надіслання відповідачеві з копіями всіх зазначених додатків;

7. Оригінал квитанції про сплату державного мита в розмірі 1.70 (одна гривня, сімдесят копійок) до суду першої інстанції.

 

 

09.01.2007 року                                                Кізіма Ігор Віталійович

Вход на сайт

Запишитесь на консультацию

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

×