Вход/Регистрация

Юридические услуги Киев и Киевская область

Тел.: (063) 539-42-13, (096) 545-40-33, (095) 573-20-30
E-mail: utk2012@bigmir.net, skype: k0965454033

Суббота, 21 Май 2016 05:39

Апеляційна скарга на на рішення господарського суду Київської області

Оцените материал
(1 Голосовать)
Ця справа слугує образчиком того, як показово ігнорується теорія права судами, коли вони бажають винести неправосудне рішення на користь певної сторони. Складається таке враження (і воно не помилкове почасти) що в цих суддів немає дипломів і що теорію права вони не вивчали взагалі
Готуючи апеляційну скаргу, я вкладав в аргументацію прописні теоретичні положення, намагаючись ліквідувати цей пробіл у знаннях суддів. І це допомогло.
Якщо у вас є потреба в отриманні юридичної допомоги - я, юрист, магістр права, Ігор Кізіма до ваших послуг!
Тел.: (063) 539-42-13, (096) 545-40-33, (095) 573-20-30
skype: k0965454033
....................................................................................................

Київський апеляційний господарський суд

через місцевий суд

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю

«Вимпел «Спец-Сервіс»

07423, Київська обл., Броварський район,

с. Семиполки, вул. Миру, 17

ідентифікаційний код 30312141

Відповідач (апелянт):

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Леком»

07423, Київська обл., Броварський район,

с. Семиполки, вул. Миру, 17

ідентифікаційний код 32831867

ціна позову 19 250, 00 грн.

 

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

на рішення господарського суду Київської області від 12.05.2014 року (повний текст складений 19.05.2014) у справі № 911/586/14

з усуненням недоліків встановлених ухвалою від 04.06.2014 року (про відмову у відстрочені сплати судового збору)

та з клопотанням про поновлення пропущеного строку

Оскаржуване рішення є несправедливим та неправомірним, оскільки прийняте в результаті однобокої оцінки судом всіх поданих відповідачем доказів та аргументів на доведення своєї правової позиції:

1. Відсутність у матеріалах справи і спірних правовідношеннях юридично значущого факту – складання та підписання сторонами акту – акта прийому-передачі в оренду спірного приміщення.

Суд упереджено поставився до позиції відповідача, що оскільки позивач злісно та неодноразово ухилився від підписання акту приймання-передачі об’єкту оренди, то немає можливості встановити предмет та об’єкт договору (саме орендовану площу прийняту орендарем), а відтак є неможливим встановити і вартість договору оренди. Тобто, НЕ ЗРОЗУМІЛИЙ ПРЕДМЕТ СПОРУ – за що саме мав сплачувати орендар.

Так, за спірним договором оренди вказано, що орендодавець передає орендареві 120м2 для використання як магазину, проте яку площу фактично було передано відповідачеві і в якому стані, з’ясувати неможливо. Орендна ж плата встановлена договором у 1000 грн., саме за передачу в оренду 120м2 придатних для діяльності магазину. Проте, позивач не довів у суді належними доказами, що саме ця площа передавалася орендареві, позаяк відсутній через його провину, єдиний достовірний доказ – акт здачі-приймання об’єкту оренди.

В жодному рішенні суду, що розглядали так чи інакше спір за вказаними правовідносинами не зазначено, яку саме площу використовував відповідач-орендар. А відтак визначити у судовому порядку розмір заборгованості за спірним договором по орендній платі неможливо.

У доповненні до відзиву апелянт (відповідач) звертав увагу суду на те, що важливим елементом спірного договору є акт приймання-передачі приміщення, який мав би бути невід’ємним додатком до спірного договору.

Натомість, суд посилається на твердження позивача в іншій справі, що він приступив до використання об’єкта оренди лише 31.08.2005 року. Однак і це посилання не дає можливість встановити який саме об’єкт (площа, технічний стан тощо) було передано за спірним договором.

Саме відповідні акти є (мали би бути) належними доказами по справі. Тому доказування цих обставин іншими доказами (свідченнями свідків, опосередкованості фактів) не допустимо, до того ж у господарському процесі.

Не маючи відповідних актів приймання-здачі, здачі-приймання будь-які питання про виконання договору сторонами не можу бути розглянуті судом неупереджено і об’єктивно, справедливо до кожної із сторін. Отже, позивач не довів свої позовні вимоги.

І нарешті, сама вимога законодавця, щодо обов’язковості складання акту приймання-передачі, зумовлена  необхідністю фіксувати вказані обставини у правовідносинах оренди нерухомого майна.

2. Суд не звернув уваги (не спростував у оскаржуваному рішенні) на твердження відповідача про те, що упродовж строку оренди сторонами за спірним договором мався б підписуватися документ, щомісячно (щоквартально) про виконання договору оренди. Оскільки сам договір не означає, що предмет оренди використовується, а засвідчує певний намір щодо оренди. А поміж тим спірним договором (п. 7.1) таке право для позивача передбачалося.

Підтвердити факт здійснення господарської операції може тільки акт, який є підставою для бухгалтерського обліку (ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

В господарському судочинстві саме письмові докази є належними доказами, а відтак обставини пов’язані з орендою спірного об’єкту мали б бути підтвердженні саме ними (актами, розрахунками, квитанціями) і ніяк ні чим іншим.

3. Спірний договір оренди є реальним, а не консенсуальним.

Консенсуальний договір — договір, який передбачає згоду сторін з усіх істотних умов. Консенсуальні договори вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін. Передача речі, здійснення дій відбуваються з метою виконання їх. Більшість договорів є консенсуальними, наприклад, договір купівлі-продажу, договір підряду, договір комісії та ін.

Реальний договір — договір, який крім досягнення згоди сторін передбачає також передачу речі, вчинення фактичних дій. Тобто, він вступає в дію після дійсної передачі об’єкта оренди 120м2 придатних для розміщення об’єкту торгівлі - магазину.

Натомість, позивач не довів у суді, що він передав об’єкт оренди відповідачеві згідно вказаних у договорі характеристик – саме 120м2 і саме придатних для розміщення об’єкті торгівлі-магазину. А саме за оренду об’єкту площею у 120м2 який придатний для діяльності магазину і малася сплачуватися оренда у розмірі 1000 грн., на місяць.

Цим суд порушив ст. 33 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак позивач не довів вищевказаного.

4. Оскільки акту приймання-передачі об’єкту оренди немає, то неможливо встановити придатність приміщення  для експлуатації саме з метою,  окресленою сторонами у договорі – для торгівлі, діяльність магазину. Тоді як плата в розмірі 1000 грн. за місяць встановлена в договорі виходячи з того, що об’єкт оренди є придатним для влаштування в ньому магазину.

5. Аналізуючи спірні правовідносини неодмінно приходиш до висновку про упередженість судів щодо ТОВ «Леком» у відносинах за спірним договором на користь ТОВ «Вимпел «Спец-Сервіс».

Кожного разу (і оскаржуване рішення не є виключенням) коли справа стосується прав ТОВ «Вимпел «Спец-Сервіс», то спірний договір не припинив свою дію і є чинним. Проте, якщо мова заходить про права ТОВ «Леком», то спірний договір є таким, що припинив свою дію.

Ось і в оскаржуваному рішенні суд виходить з того, що договір не припинив свою дію, тому що це в інтересах ТОВ «Вимпел «Спец-Сервіс». Коли ж відповідач зауважив на те, що в такому разі потрібно для справедливого розгляду справи з’ясувати чи є обов’язком позивача підведення до орендованого об’єкту електроенергії, суд витлумачив це знову ж таки на користь ТОВ «Вимпел «Спец-Сервіс», порушивши процесуальні норми права.

А саме, суд «приходить до висновку про відсутність у орендодавця обов’язку забезпечення орендованого приміщення електроенергією».

По-перше, питання навіть не так ставилося. Ставилося питання щодо підведення до орендованого об’єкту електроенергії. Тобто наявність самих комунікацій як-то дроти, мережа, трансформаторна будка і підведення їх до орендованого приміщення тощо. Позаяк, сам відповідач облаштовував ці комунікації. Ціна ж оренди (1000 грн.) передбачала, що такі комунікації в орендованому приміщенні мають бути наявні.

09.02.2008 року, без будь-якого попередження, відключив електропостачання до об’єкту оренди (магазину позивача) і ТОВ «Леком» самостійно, витрачаючи додатково кошти, вчиняло дії із забезпечення подачі до об’єкту оренди електроенергії. Тобто, з 09.02.2008 року ТОВ «Вимпел «Спец-Сервіс» не виконує своїх обов’язків за договором щодо наявності відповідних технічних комунікацій для підведення до орендованого об’єкту електроенергії. А коли ТОВ «Леком» забажав стягнути з ТОВ «Вимпел «Спец-Сервіс» компенсацію, то спірний договір оренди суд визнав припиненим, до того ж ухвалою, яка немає преюдиційного значення. Що знову ж таки однобоко на користь позивача.

По-друге, вийти за межі позовних вимог і встановлювати преюдиційні факти, це те, що межує не лише з некомпетентністю, а й з кримінальною відповідальністю за недбале ставлення до обов’язків судді чи ще й того гірше умисне упереджене ставлення до відповідача (корупція).

Ніхто, ані позивач, ані відповідач не просили у суду з’ясувати питання щодо обов’язку забезпечення орендованого приміщення електроенергією.

Згідно ст. 83 ГПК господарський суд, приймаючи рішення, має право: 2) виходити за межі позовних вимог, ЛИШЕ якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Однак, виглядає і протиправно і несправедливо, що норми законодавства неодноразово вибірково застосовуються лише у тому випадку, коли вони на користь ТОВ «Вимпел «Спец-Сервіс».

А саме, у випадку визначення договору оренди № 1 від 24 грудня 2003 року між ТОВ «Леком» та ТОВ «ВИМПЕЛ «СПЕЦ-СЕРВІС» таким, що не припинив («відновив») свою дію, ТОВ «Леком» просив про тлумачення цього договору, зокрема, чи входить в орендну плату, згідно договору, забезпечення орендаря доступом до електромережі.

Без вирішення цього питання неможливо говорити про будь-який борг ТОВ «Леком», оскільки позивач не виконував зі своєї сторони всіх обов’язків належним чином.

За твердженням представника позивача при розгляді судових справ, що зафіксовані у рішенні господарського суду Київської області (справа № 2/213-08 за позовом щодо розірвання договору оренди та виселення) та у постанові Київського міжобласного апеляційного господарського суду (справа № 2/213-08 за скаргою на рішення суду першої інстанції), виходило, що забезпечення орендованого приміщення електроенергією не входить до обов’язку орендодавця.

Проте, ТОВ «Леком» вважає інакше. І розв’язати цю суперечність мало намір товариство саме в тому судовому спорі, в якому ухвалою відмовлено в позові про тлумачення правочину з посиланням на те, що договір, який ТОВ «Леком» просило тлумачити припинив свою дію.

Проте (якщо договір «поновить» свою дію) твердження ТОВ «Вимпел «Спец-Сервіс», що забезпечення орендованого приміщення електроенергією не входить до обов’язку орендодавця невірне, оскільки розділ 2 договору чітко визначає мету укладання останнього. А саме, тимчасове володіння з метою здійснення торговельної діяльності. Тобто, саме з цього пункту випливає вимога до об’єкту оренди як такого, що є придатним для діяльності магазину, що полягає в можливості освітлення приміщень, забезпечення різноманітних технологічних процесів джерелом живлення (холодильники, кондиціонери, грилі тощо). Це підтверджується подальшою поведінкою сторін за договором оренди.

Вказане підтверджується також правовою нормою, закріпленою у ч. 2 ст. 283 ГК України, за вимогами якої за договором оренди у користування передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Отже, з вимог законодавства та згідно розділу 2 спірного договору формулювання „тимчасове володіння з метою здійснення торговельної діяльності” має тлумачитися як придатність використання орендованого приміщення санітарно-технічним та виробничо-технічним вимогам, що ставляться до здійснення торговельної діяльності.  До цих вимог належить і наявність підведення до орендованого приміщення джерела електроенергії та можливість її отримання, плата за яку входила до суми орендних платежів, й вчасно оплачувалася ТОВ „Леком”.

Мотивуючи свою позицію стосовно визнання права на підведення та подачу електроенергії до об’єкту оренди за позивачем – ТОВ „Леком” - наводить наступні аргументи.

Відповідно до Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затвердженого постановою КМУ від 15 червня 2006 року за № 833, торгівельним об’єктом може бути зокрема, магазин, який створений і діє на орендованій за договором площі.

Пункт 10 вищезазначеного нормативно-правового документу встановлює вимоги, відповідно до яких суб’єкти господарювання, які здійснюють торговельну діяльність повинні забезпечити відповідність приміщення (місця) для провадження діяльності у сфері торгівлі необхідним санітарним нормам, а технічного стану приміщення (місця), будівлі та устаткування — вимогам нормативних документів щодо зберігання, виробництва та продажу відповідних товарів, а також охорони праці.

Пункт 11 положень і правил закріплює вимогу, відповідно до якої суб’єкт господарювання самостійно вирішує питання забезпечення торговельних приміщень (місць) обладнанням (холодильним, підйомно-транспортним, ваговимірювальним тощо), реєстраторами розрахункових операцій відповідно до законодавства та нормативних документів.

 Вказане неможливо забезпечити без наявності електроенергії, а відтак і мета правочину (договору оренди), закріплена розділом 2 договору, має тлумачитися як наявність можливості використання об’єкту за призначенням з наявністю підведення та постачання електроенергії, плата за яку включалася у орендні платежі. Це доводиться, зокрема, тим, що договором не встановлено інше.

З часу укладення договору оренди до часу відключення відповідачем електроенергії остання до орендованого приміщення подавалася, а відтак, з подальшої поведінки сторін, після укладення договору видно, що укладаючи договір воля сторін полягала у тому, що електроенергія: 1) входить до суми орендних платежів; 2) підведення та подача електроенергії до об’єкту оренди була обов’язком відповідача (орендодавця).

6. Суд помилково прийшов до висновку, що відповідач здійснював часткові платежі за спірним орендним договором, а тому строк позовної давності не пропущено.

Часткові орендні платежі здійснювалися за іншим договором, який укладений між ТОВ «Вимпел «Спец-Сервіс» та учасником ТОВ «Вимпел «Спец-Сервіс» Єсипенко В.В., що діяв у господарських відносинах як підприємець.

А тому,

1) строк позовної давності не можна вважати таким, що не пропущений з цих підстав;

2) є протиправним, що суд не всебічно врахував та надав оцінку всім обставинам справи, а саме тому факту, що орендні відносини щодо спірного об’єкту оренду на даний час діють не між ТОВ «Леком» та ТОВ «Вимпел «Спец-Сервіс», а між учасником ТОВ «Вимпел «Спец-Сервіс» та ТОВ «Вимпел «Спец-Сервіс».

Натомість відповідач подав до суду (і ці матеріали є у справі) всі докази того, що на даний час з використання об’єкту сплачується орендна плата на підставі договору оренди від 14.09.2012 року зі змінами та доповненнями від 08.09.2013, а відтак строк позовної давності пропущено позивачем.

Тобто, 24 грудня 2003 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди № 1 про тимчасове володіння спорудою з метою здійснення торгівельної діяльності (п.2 Договору) у приміщення в будинку за адресою: Київська область, Броварський район, с. Семиполки, вул. Миру, буд. 17. ТОВ «Леком» маючи на меті стягнути завдані збитки з орендодавця (протиправне відключення об’єкту оренди від електропостачання), звертався до суду з позовом про тлумачення правочину (умов спірного договору).  22.09.2009 року ухвалою господарського суду Київської області у справі 9/208-09 провадження у справі припинено. 30.11.2009 року ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду апеляційна скарга ТОВ «Леком» на зазначену ухвалу у вказаній справі залишена без задоволення.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. А статтею 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто на момент пред’явлення позову сплив термін позовної давності.

7. Вирішуючи справу, по суті повторно, належить вивчити детально вимоги Статуту позивача, а саме що директор ТОВ «Вимпел «Спец-Сервіс» порушує грубо Статут товариства (з приводу чого відкрите кримінальне провадження), оскільки громадянин Єсипенко В.В., являється учасником ТОВ «Вимпел «Спец-Сервіс» (49 % статутного фонду) і, відповідно до положень Статуту товариства, має право на пільгових умовах використовувати майно товариства у власних інтересах. Так, п. 2.1 Статуту вказує на те, що товариство створене з метою реалізації економічних інтересів учасників товариства, а п. 5.1.6. Статут закріплює право учасника товариства на одержання в першочерговому порядку та на пільгових умовах продукції (послуг) товариства, майна і різноманітних видів допомоги.

Теза позивача у заперечені, що до даних спірних відносин суд немає застосовувати норми корпоративного права, тобто не розглядати спірні відносини з позицій «учасник товариства – товариство – директор» і вищезазначені обставини на які суд має звернути увагу при вирішенні справи обов’язково підтверджуються рішенням Конституційного суду України від 02 листопада 2004 року (справа 1-33/2004). Саме цим рішення Конституційний суд забив останнього цвяха у теорію юридичного позитивізму. А саме, у ньому вказано, що:

Одним   з   проявів верховенства   права   є   те,   що   право  не  обмежується  лише законодавством як однією з його форм,  а включає й інші  соціальні регулятори,  зокрема  норми  моралі,  традиції,  звичаї тощо,  які легітимовані  суспільством  і   зумовлені   історично   досягнутим культурним рівнем суспільства.  Всі ці елементи права об'єднуються якістю,  що відповідає ідеології справедливості,  ідеї права,  яка значною мірою   дістала   відображення   в   Конституції   України.

     Таке розуміння права не дає підстав для його  ототожнення  із законом,  який  іноді  може  бути  й несправедливим. 

Справедливість  -  одна  з основних   засад   права,  є  вирішальною  у  визначенні  його  як регулятора суспільних відносин,  одним із загальнолюдських вимірів права.  Зазвичай  справедливість розглядають як властивість права, виражену,  зокрема,  в рівному юридичному масштабі поведінки  й  у пропорційності      юридичної      відповідальності      вчиненому правопорушенню.

Отже, вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції суд не розглянув справу всебічно, повно та об’єктивно, підійшовши упереджено до оцінки доказів, чим порушив ст. 43 ГПК України.

Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст. 43, 83, 91, 94, 101, 103, 104 ГПК України

 ПРОШУ:

провести повний повторний розгляд справи;

рішення господарського суду Київської області від 12.05.2014 року у справі № 911/586/14 скасувати, а провадження закрити.

ДОДАТКИ:

1. Оригінал фіскального чеку, якими підтверджується відправлення позивачеві примірника апеляційної скарги та доданих до неї документів;

2. Оригінал квитанції про сплату судового збору;

3. Копія довіреності від 10.09.2012 року;

4. Клопотання про поновлення строку на подачу апеляційної скарги.

 

17.06.2014 року

 

юрист ТОВ «Леком»                                                                   Кізіма І.В.

 

 

 

 Київський апеляційний господарський суд

04116,  м.Київ вул. Шолуденка 1

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю

«Вимпел «Спец-Сервіс»

07423, Київська обл., Броварський район,

с. Семиполки, вул. Миру, 17

ідентифікаційний код 30312141

Відповідач (апелянт):

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Леком»

07423, Київська обл., Броварський район,

с. Семиполки, вул. Миру, 17

ідентифікаційний код 32831867

ціна позову 19 250, 00 грн.

 

Клопотання про поновлення пропущеного строку на подачу апеляційної скарги

 

26.05.2014 року нами було відправлено по пошті апеляційну скаргу з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, оскільки Єсипенко В.В., директор ТОВ «Леком» хворіє, що забирає значні кошти на лікування. Перед цим, ТОВ «Леком», враховуючи скрутне становище держави, сплатило наперед податки за три місяці.

 Ухвалою від 04.06.2014 року апелянту відмовлено у відстроченні сплати судового збору. Проте, на даний час, гроші на сплату судового збору апелянтом віднайшлися і зараз подається апеляційна скарга з відповідним доказом – оригіналом фіскального документа – квитанції – про сплату 913 грн. 50 копійок.

Враховуючи вказане та те, що апелянт діяв сумлінно, керуючись ст. 97 ГПК України:

ПРОСИМО:

строк на подачу апеляційної скарги поновити та прийняти апеляційну скаргу до розгляду у суді апеляційної інстанції.

 

 

17.06.2014 року

 

юрист ТОВ «Леком»                                                                   Кізіма І.В.

Вход на сайт

Запишитесь на консультацию

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

×