Бутафорное правосудие в Днепровском суде Киева: безнаказанность или непуганый идиотизм?
4 марта этого года я подал иск в котором обжаловал неправомерное решение сельского совета с.Семиполки, касаемо отказа в предоставлении земельного участка под застройку жилого дома.
26 марта я решил попросить суд рассматривать исковое заявление без моего участия. С этой целью подал ходатайство, к которому прикрепил оригинал с мокрой печатью обжалуемого решения сельського совета. Моё ходатайство было зарегистрировано в канцелярии под № 17119.
С определения суда от 19.04.2013 (судья Савлук Т.В., дело № 755/4978/13-а) я, к своему удивлению, узнал, что иск оставили без рассмотрения на основании того, что я, якобы, три раза подряд, не явился на слушания дела. И не просил о том, чтобы иск рассматривали без моего участия.
Это меня и возмутило и огорчило одновременно. Потому как, я в самом кошмарном сне не мог себе предположить подобное развитие сюжета. Сразу стал вопрос: нет ли здесь коварных происков врагов – сельского председателя с. Семиполки и других, намного более влиятельных, членов земельной мафии. Они вовсю препятствуют мне в разоблачении их махинаций с коммунальными землями в Броварском районе Киевской области.
Даже если это предположение не подтвердится, все равно интересно, почему поданный мной документ так и не увидела (или сделала вид, что не увидела) судья.
Положение для Днепровского районного суда Киева усугубляется еще и тем, что противодействие с их стороны, в отстаивании прав и законных интересов граждан случались и ранее. Так, канцелярия суда, в противоречие нормам права, отсылала определения суда простой корреспонденцией, что препятствовало истцу в его обжаловании в апелляции. Было невозможно доказать время ознакомления с этим решением. И просить возобновления пропущенного срока при обжаловании в апелляции.
Но вернемся к пропаже документа в суде. На мою жалобу на имя председателя я получил ответ, в котором за подписью руководителя аппарата Днепровского районного суда г.Киева сказано: «установлено, что в материалах гражданского дела № 755/4978/13-а имеется в наличии ходатайство с приложением от 26.03.2013 года, которое было подано в канцелярию суда Вами лично. И которое в дальнейшем, соответственно Инструкции делопроизводства в местном общем суде, передано судье Савлук Т.В., и приобщено к материалам дела».
То есть, виновата судья?!
С целью окончательно расставить все точки над «ї» я обратился в прокуратуру, где мне сообщили, что мое заявление рассмотрят в порядке законодательства об обращении граждан, а не как заявление о преступлении, в порядке ст. 214 КПК Украины. Я подал жалобу на Днепровскую прокуратуру в Днепровский суд, но реакции нет, чему я уже не очень удивляюсь. Работает корпоративная солидарность. Покрывают судью. Чихают на права граждан и лишь создают видимость правосудия.
На видео ниже работница аппарата суда обвиняет потерпевшего в том, что он протестует за деньги и стоит под судом на заказ.
Якщо у вас виникли аналогічні або інші проблеми, звертайтеся в редакцію газети «Зона Закону» і ми проведемо журналістське розслідування. Тому що лиходій найбільше боїться розголосу своїх злих діянь.
продовження у статті "Суд чи судилище або З хворої на здорову голову"
Правозащитник, главный редактор газеты «Зона Закона» Игорь Кизима
Бутафорне правосуддя в Дніпровському суді Києва: безкарність або неляканий ідіотизм?
4 березня цього року я подав позов в якому оскаржив неправомірне рішення сільської ради с.Семиполки, стосовно відмови в наданні земельної ділянки під забудову житлового будинку.
26 березня я вирішив попросити суд розглядати позовну заяву без моєї участі. З цією метою подав клопотання, до якого прикріпив оригінал з мокрою печаткою оскаржуваного рішення сільської ради. Моє клопотання було зареєстровано в канцелярії під № 17119.
З ухвали суду від 19.04.2013 (суддя Савлук Т.В., справа № 755/4978/13-а) я, на свій подив, дізнався, що позов залишили без розгляду на підставі того, що я, нібито, три рази поспіль, не з'явився на слухання справи. І не просив про те, щоб позов розглядали без моєї участі.
Це мене й обурило і засмутило водночас. Тому як, я в самому кошмарному сні не міг собі припустити подібний розвиток сюжету. Відразу стало питання: чи немає тут підступів ворогів - сільського голови с. Семиполки та інших, набагато більш впливових, членів земельної мафії. Вони щосили перешкоджають мені у викритті їх махінацій з комунальними землями в Броварському районі Київської області.
Навіть якщо це припущення не підтвердилося, все одно цікаво, чому поданий мною документ так і не побачила (або зробила вигляд, що не побачила) суддя.
Положення для Дніпровського районного суду Києва погіршуеться ще і тим, що протидія з їхнього боку, у відстоюванні прав і законних інтересів громадян траплялися і раніше. Так, канцелярія суду, в протиріччя нормам права, відсилала ухвали суду простою кореспонденцією, що перешкоджало позивачу в їх оскарження до апеляції. Було неможливо довести час ознайомлення з цим рішенням. І просити поновлення пропущеного строку при оскарженні в апеляції.
Але повернемося до пропажі документа в суді. На мою скаргу на ім'я голови я отримав відповідь, в якій за підписом керівника апарату Дніпровського районного суду м.Києва сказано: «встановлено, що в матеріалах цивільної справи № 755/4978/13-а є в наявності клопотання з додатком від 26.03.2013 року, яке було подано до канцелярії суду Вами особисто. І яке в подальшому, відповідно Інструкції діловодства в місцевому загальному суді, передано судді Савлук Т.В., і долучено до матеріалів справи».
Тобто, винна суддя?!
З метою остаточно розставити всі крапки над «ї» я звернувся до прокуратури, де мені повідомили, що мою заяву розглянуть в порядку законодавства про звернення громадян, а не як заяву про злочин, в порядку ст. 214 КПК України. Я подав скаргу на Дніпровську прокуратуру до Дніпровського суду, але реакції немає, чому я вже не дуже дивуюся. Працює корпоративна солідарність. Покривають суддю. Чхають на права громадян і лише створюють видимість правосуддя.
Якщо у вас виникли аналогічні або інші проблеми, звертайтеся в редакцію газети «Зона Закону» і ми проведемо журналістське розслідування. Тому що лиходій найбільше боїться розголосу своїх злих діянь.
Правозахисник, головний редактор газети «Зона Закону» Ігор Кізіма
продовження у статті "Суд чи судилище або З хворої на здорову голову"