Вход/Регистрация

Юридические услуги. Дипломні, дисертації з права

Viber 096-545-40-33
Telegram 096-545-40-33, [email protected]


Понедельник, 20 Июль 2015 05:06

Про злочин Яценюка та інших щодо приватизації 2015 року

Оцените материал
(5 голосов)

Генеральному прокурору України

 Кізіма Ігор Віталійович

02090, м. Київ, вул. Празька, 3

 Струков В’ячеслав Анатолійович

02090, м. Київ, вул. Астраханська, 25

Повідомлення про вчинення кримінального правопорушення
 
Розпочата приватизація у 2015, а фактично дограбунок державного майна (національного багатства) є злочином. Щодо наповнення бюджету необхідними коштами, то ця аргументація необхідності приватизації не відповідає реаліям і є доволі сумнівною, особливо якщо взяти до уваги науково-аналітичні матеріали Інституту економіки і прогнозування НАН України “Про проблеми прискорення завершального етапу приватизації в Україні та шляхи їх вирішення” та “Ефективність діяльності приватизованих підприємств в Україні”, де проаналізовано показники ефективності діяльності приватизованих підприємств України, а також охарактеризовані проблеми приватизаційного процесу і визначені деякі напрями їх вирішення.

Згідно вказаних досліджень (містяться на офіційному сайті Інституту економіки та прогнозування НАН України за посиланням в мережі Інтернет http://ief.org.ua/?p=4853), основні показники діяльності приватизованих підприємств свідчать про погіршення ефективності їхньої діяльності порівняно з доприватизаційним періодом. Проведена по групі обстежених підприємств приватизація не забезпечила підвищення ефективності їхньої діяльності і, понад те, погіршила фінансовий стан цих підприємств.

Головне завдання приватизації – привести на підприємства ефективних власників – не було вирішено. Наведені результати аналізу свідчать про необхідність ґрунтовнішої підготовки підприємств до приватизації, особливо в частині більш чіткого визначення інвестиційних зобов’язань потенційних власників підприємств і забезпечення умов щодо їхнього безумовного виконання.

Відповідно зазначених досліджень Інституту, завершальний етап приватизації в Україні відбувається на тлі вкрай складної економічної та політичної ситуації. В умовах макроекономічної нестабільності та окупації частини території країни, інвестиційні ризики у 2015 р. в Україні залишатимуться настільки високими, що ціна продажу об’єктів державної власності може виявитися в декілька разів нижчою, ніж за звичайних обставин. Навіть застосування прозорих приватизаційних процедур з продажу стратегічно важливих державних підприємств не дозволить нівелювати зазначені політично обумовлені інвестиційні ризики у зв’язку із відсутністю достатньої для створення реальної конкуренції за об’єкти продажу кількості платоспроможних покупців. До завершення АТО інвестори не вкладатимуть більш-менш значні кошти в країну, яка фактично перебуває у стані війни.

Також не можна виключати негативних соціальних наслідків приватизації стратегічно важливих об’єктів паливно-енергетичної галузі, у т.ч. газо- та електророзподільних підприємств, що може створити суспільний резонанс не на користь теперішньої влади. У зв’язку з цим в 2015 році є сенс обмежитися приватизацією декількох найбільш  інвестиційно-привабливих стратегічних об’єктів, яка не становить ризику для національної безпеки та соціальної стабільності в країні.

І на останок, все в тих же дослідженнях, зазначається, що чинне приватизаційне законодавство містить можливості продажу об’єктів за заниженими цінами, що створює ризики недоотримання доходів бюджету. Тому до внесення змін у норми законодавства, які регулюють питання оцінки вартості об’єктів та порядку визначення ринкової ціни їх продажу, розпочинати широкомасштабну приватизацію недоцільно.

Частка державної власності в економіці України є перш за все гарантом соціального захисту як громадян України, так і зокрема позивача. Саме наявність у держави власності дає змогу впливати на економічні процеси, що відбуваються в ній, стримувати монополістів, виробляти соціальні товари та послуги для забезпечення широких категорій громадян, які в силу суб’єктивних та об’єктивних причин є найбільш соціально вразливими.

В такий спосіб, завдяки наявності у держави власності не менш ніж 20-25% у структурі власності, держава виконує свою соціальну функцію та є, згідно ст. 1 Конституції України, суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

Про небезпеку заподіяння шкоди свідчить прийняття Кабінетом міністрів України постанови Кабінету міністрів України від 12.05.2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» та затвердження плану-графіку виставлення об’єктів груп В, Г на продаж в 2015 році наказом № 829 Фонду державного майна від 08.06.2015 року.

Посилання Уряду на те, що держава не зможе забезпечити належний менеджмент цих товариств є нікчемним, оскільки якщо держава не здатна забезпечити менеджмент на цих товариствах, то як держава планує забезпечення виконання покупцем приватизаційних умов і гарантує сплату обумовленої договором ціни об’єктів. Так, непоодинокі випадки, коли приватизаційні умови не виконувалися, і досить довго, через звернення до судів, з покупців стягувалися суми, які такі покупці мали сплатити державі за угодами приватизації.

Ці та інші обставини є можливість з’ясувати на підставі наданих позивачем письмових та речових доказів. Зокрема, відеозаписом інтерв’ю екс-голови ФДМ Валентини Семенюк-Самсоненко, який доступний в мережі Інтернет.

Спільним в моїй аргументації по кожному об’єкту, який виставляють на продаж, є те, що держава не має права позбавитися повністю своєї власності – частки національного багатства, що належить і використовується в інтересах всіх громадян України, і конкретно позивача. А також злочинним є продавати рештки державної власності без Державної програми приватизації, яка би відповідала сучасним реаліям, з максимальною кількістю приватизаційних умов.

Від розміру та наявності національного багатства у державі, безпосередньо залежить спроможність забезпечення соціальних гарантій та соціальна спрямованість держави. Адже саме за рахунок національного багатства (зокрема, державної власності) є можливість фінансувати безкоштовну освіту, медицину, навчання, забезпечувати гідний рівень життя як позивача по справі, так і всього  Українського народу, їх екологічну безпеку, охорону правопорядку тощо.

Згідно Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року «Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України… Весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений  на  території України, є власністю її народу,  матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян. Декларація є основою для нової Конституції, законів України.

З першого речення преамбули Конституції «Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей» виходить, що український народ складається з громадян України. Отже, національне багатство є спільною власністю всіх громадян України, а відтак позивач має право відстоювати колективне право Українського народу на національне багатство України, яке перебуває зокрема, в державній власності.

У разі придбання, виставлених на продаж об’єктів приватизації необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, щоби повернути такі об’єкти назад у державну власність, позаяк таке повернення відбуватиметься або через рішення Верховної ради України або через суди. Як перший, так і інший спосіб є затратним по часу та дорогим по фінансам.

Окрім того, прогнозовані покупці володіють досить потужними фінансовими, політичними та іншими ресурсами щоби зробити процес повернення придбаних ними державних об’єктів практично неможливим.

Явна злочинність розпочатої у 2015 році приватизації вбачається:

1. У нас практично щороку виконується (наповнюється) бюджет за допомогою надходжень коштів від приватизації, починаючи з 2000 року. А що Уряд буде робити після того, як розпродасть всю власність? Перша велика приватизація почалася в 2000-роках. За 15 років приватизовані підприємства так і не змогли, не дивлячись на запевнення влади, забезпечити достатні надходження до бюджету, робочі місця тощо. І вже ця обставина показує хибність тези, що приватний власник ефективніше, і передача, тотальна передача державної власності у приватні руки забезпечить добробут Українського народу, громадян України.

При розгляді заяви дуже прошу ознайомитися з науково-аналітичними дослідженнями Інституту економіки та прогнозування НАН України  “Про проблеми прискорення завершального етапу приватизації в Україні та шляхи їх вирішення” та “Ефективність дяльності приватизованих підприємств в Україні”, в яких проаналізовано показники ефективності діяльності приватизованих підприємств України, а також охарактеризовані проблеми приватизаційного процесу і визначені деякі напрями їх вирішення. Ці дослідження можна запитати в інституті або ж переглянути на сайті, посилання на який я надавав вище.

2. Ідея про те, що роль держави в економіці країни має бути мінімальною, стала визначальною.

Твердження про те, що держава взагалі не повинна і не може ефективно управляти капіталом, вважається беззаперечним. Це якраз, на практиці й демонструє хибність так званої «ліквідаційної» теорії приватизації, що породжена хибною теорію «неспроможності» держави.

У дійсності ринку байдуже, хто є власником — приватна особа чи держава. Успішність визначається результатами діяльності, які залежать не від статусу кінцевого вигодонабувача, а від його управлінських якостей. Хоч би як ми кивали у бік держави, у приватному секторі прикладів неефективного управління не менше. Нині багато країн світу демонструють приклад ефективності держави як власника. У провідних країнах питома вага державного сектора становить приблизно 20–40%.

Для ефективного управління держвласністю потрібна реформа, яка централізує функції держуправління і впроваджує сучасні інструменти й методи корпоративного управління та інших практик, використовуваних у приватному секторі.
3. Давно забулася головна мета приватизації: ефективне управління об’єктами та залучення інвестицій для посилення конкурентоспроможності економіки. В українських реаліях головною метою процесу стало наповнення бюджету без визначеного на законодавчому рівні цільового використання отриманих коштів.

Згідно з державним кошторисом, очікувана сума від приватизації у 2015 році - 17 млрд. грн. Куди ця сума повинна піти - нікому не відомо. Це обумовлює перетворення виробничого капіталу держави у засіб споживання, що особливо небезпечно при високому рівні зношеності основних фондів та низькому рівні інвестицій. Кабінет міністрів подав на розгляд Верховної Ради доопрацьований проект закону "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, та деякі питання діяльності об'єктів, що виключаються з такого переліку".

У документі і далі простежуються тенденції безконтрольного звуження кількості підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі за рахунок об'єктів права державної власності, відчуження яких створює ризики для безпеки держави.
Слід було б провести інвентаризацію підприємств, що утримуються на державному балансі, сформувати усталені переліки підприємств, які не підлягають приватизації, та підприємств, що мають стратегічне значення.

4. Не існує Державної програми приватизації на 2015 рік, затвердженої відповідно до ст. 4 ЗУ «Про приватизацію державного майна». Стара державна програма на 2012-2014 роки не відповідає сучасним реаліям особливого періоду.

Варто відзначити, що перед цією Програмою десять років не приймалася програма приватизації, а продовжували діяти положення Програми 2000-2002 року.

Разом з тим, згідно ст. 4 ЗУ «Про приватизацію державного майна» державна програма приватизації розробляється Фондом державного майна України, затверджується законом України строком на три роки і діє до завершення її виконання.  У Програмі визначаються: мета; шляхи, способи досягнення та заходи з реалізації мети; завдання щодо забезпечення виконання Програми; очікувані результати виконання Програми. Всього цього, документом що мав би силу Закону, не визначено.
За відсутності нової державної  програми  приватизації, адекватної сучасному рівню розвитку суспільних відносин, приватизація, що розпочата у 2015 році, не  відповідає  інтересам національної безпеки у сфері приватизації та інтересам держави, інтересам Українського народу, інтересам позивача по справі. Приватизація державного майна у кризовий для держави час призведе до втрати державного майна за безцінь та вкрай невигідних умов.

З огляду на те, як проходила приватизація за всі роки незалежності, приходимо до невтішних висновків – вона завжди проходила незадовільно, не виконувала поставлених перед нею завдань.

Так, ще Постановою Верховної Ради України від 24 червня 1993 року робота Кабінету Міністрів щодо виконання Державної програми приватизації оцінена як недостатня (незадовільна).

Рада національної  безпеки  і   оборони   України,   своїм  рішенням  від  15 лютого 2008 року "Про забезпечення національних інтересів і  національної безпеки   у   сфері   приватизації   та  концептуальні  засади  їх реалізації",  введеним  у  дію  Указом  Президента України від 6 березня 2008 року N 200, визнала рівень нормативно-правового  регулювання  засад  приватизації  державного майна  таким,  що  призводить  до  ослаблення  системи  державного регулювання   і   контролю   у   сфері   приватизації,    зниження інвестиційної   та   інноваційної   активності,  зростання  частки іноземного капіталу у стратегічних  галузях  економіки,  ускладнює створення  конкурентного середовища в економіці,  а відтак створює загрозу  національним  інтересам  і  економічній  безпеці  держави (пункт 1). 

Виявивши  таку  загрозу  національній безпеці, Рада національної безпеки і оборони  України  зобов'язала Кабінет  Міністрів  України  не  допускати  до  затвердження нової Державної програми приватизації приватизацію підприємств, що мають стратегічне  значення  для  економіки  і безпеки держави,  якщо це матиме  наслідком   монополізацію   відповідного   ринку   товарів.

Отже, кожен етап приватизацію приносив шкоду Українському народу, позивачеві по справі. Що й призвело і призводить до того, що заявники та їх  сім’ї чим рік, тим живуть гірше й гірше.

Приватизація у 2015 році розпочата не в кращих умовах для країни, що призведе до втрати об’єктів державної власності за безцінь та взагалі без будь-якої програми приватизації.

Іншими словами – це буде хижий розподіл державної власності – власності всіх громадян України – між декількома хижаками-олігархами.

Під виглядом приватизації державної власності, насправді, мала і має місце абсолютно безцеремонна конфіскація власності народу.

Причому всупереч волі останнього. По суті, подія стала грандіозною аферою століття.

Оскільки приватизація проходила всупереч волі, прав і національним інтересам народу, то всю сукупність нормативних актів про неї можна без натяків зарахувати до розряду квазізаконодавства або неправедного законодавства. Під таким розуміється сукупність законодавчих актів, хоча і прийнятих парламентом країни з дотриманням звичайних парламентських процедур, але зміст і застосування яких пов'язані з порушенням принципів справедливості та верховенства права.  

5. Приватизація залишків державної власності (необдумана та без відповідної програми)  унеможливлює  забезпечення  в  повному  обсязі економічної  безпеки  України  -  однієї  з  найважливіших функцій держави,  що  визначена  частиною  першою  статті  17  Конституції України.

Приватизація підприємств державної та комунальної форми власності спричинила різкий занепад економіки України, стала причиною зниження рівня добробуту громадян, посилила безвідповідальність держави за економічну політику та продовжує нести за собою надзвичайно негативні соціально-економічні наслідки та загрози для громадян України.  

В умовах фінансової кризи продаж державних та комунальних підприємств є неефективним варіантом виходу із ситуації, що склалася в економіці, та може в подальшому, ще більше знизити контроль держави над економічною політикою.

6. Юридичний аналіз законодавства від 1990 року до цього часу показує:

- виключними власниками національного багатства, що було загальнонародною (державною власністю) за ст.10 Конституції УРСР станом на 1990 р. (на момент проголошення Декларації про державний суверенітет), були 52 млн. українців;
-  24 жовтня 1990 року  законом  УРСР  “Про зміни і доповнення до Конституції (Основного Закону) Української РСР" N 404-XII було зупинено дію ст.10 Конституції УРСР про загальнонародну (державну) власність до набрання чинності нової Конституції (тобто до 13.07.1996 року);

-   стаття 170 Конституції УРСР встановлювала: "Всі закони та інші акти державних органів України видаються на основі і відповідно до цієї Конституції.

Тому з 24.10.1990 року і до 14.07.1996 року всі нормативно-правові акти про приватизацію, корпоратизацію і акціонування, - фіктивні, так само, як і псевдо-приватизація.

Закони, про які йде мова діють і на даний час.

Згідно ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

З цієї статті виходить, що: 1) у держави Україна має бути власність; 2) держава  забезпечує соціальну спрямованість економіки.

Відповідно до ч. 4 ст.117 КАСУ адміністративний позов може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.
Отже, у діяннях Прем’єр-міністра Яценюка та інших членів Уряду, причетних до цього процесу, посадових осіб Фонду держмайна України, олігархів та їх ставлеників з числа народних депутатів України вбачаються склади злочинів, зокрема, проте не виключно:

Ст. 186 ККУ
1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) -
карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.
5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою, -
карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

Ст. 190 ККУ
1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) -
4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою

Ст. 219 ККУ
Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином - засновником (учасником) або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору

Ст. 218 ККУ
Завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника (учасника) або службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина - підприємця про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, -

Ст. 364 ККУ
1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб,

Ст. 368 ККУ
1. Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища

12.06.2015 року позивач подав заяву до Вищого адміністративного суду про зміну позовних вимог.  У згаданій заяві позовні вимоги викладаються наступним чином:

«визнати протиправною бездіяльність Президента України з приводу невжиття заходів щодо припинення приватизації державної власності;

зобов’язати Президента України зупинити дію постанови Кабінету міністрів України від 12.05.2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» у порядку, визначеному Конституцією України;

зобов’язати Президента України прийняти рішення про розробку та затвердження доктрини економічної безпеки України, в якій передбачити, що держава Україна має: не допускати приватизації об’єктів державного майна груп «В», «Г» та «Е», і лише у випадку крайньої необхідності передавати такі об’єкти іншим особам на правах довірчої власності (управління) або у порядку концесії; припиняти діяння спрямовані на умисне доведення до банкрутства підприємств груп «В», «Г» та «Е»;

зобов’язати Президента України застосовувати вето щодо законів, які спрямовані на внесення змін до Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» та повертати такі закони до Верховної ради для повторного розгляду у порядку, визначеному Конституцією України».

В газеті «Відомості приватизації» від 10 червня 2015 року № 23 (872), яка містить офіційні публікації Фонду державного майна, надрукований наказ № 829 Фонду державного майна від 08.06.2015 року, яким затверджено план-графік виставлення об’єктів груп В, Г на продаж в 2015 році. Перші об’єкти виставляються на продаж з червня 2015 року.

Згіднорозпорядження Кабінету міністрів України від 4 червня 2015 року № 579-р «Деякі питання приватизації об’єктів паливно-енергетичного комплексу», приватизації підлягають також Державне підприємство «Криворізька теплоцентраль» та Державне підприємство «Сєвєродонецька теплоцентраль».

Проте, ні Вищий адміністративний суд України, ні Окружний адміністративний суд України не вжили заходів забезпечення позову, які подавав Кізіма Ігор Віталійович.

Вищий адміністративний суд послався на те, що позов має бути пред’явлено до Кабінету міністрів щоби мати право забезпечити позов, а Окружний адміністративний суд виготовив ухвалу про відмову навіть не розглядаючи клопотання.

1) злочини колегії суддів (головуючий суддя ВАС України Бившева Л.І. справа № П/800/166/15) – злочинна ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2015 року

19.06.2015 року Кізіма І.В., (позивачем/заявником) було подано клопотання про забезпечення позову, в якому я просив: 1) заборонити Кабінету міністрів України вчиняти будь-які дії, спрямовані на виконання та реалізацію постанови Кабінету міністрів України від 12.05.2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» та здійснювати будь-які заходи, спрямовані на приватизацію державного майна до ухвалення рішення в адміністративній справі; 2) заборонити Фонду держмайна України вчиняти будь-які дії, спрямовані на виконання та реалізацію постанови Кабінету міністрів України від 12.05.2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» та здійснювати будь-які заходи, спрямовані на підготовку до приватизації державного майна до ухвалення рішення в адміністративній справі; 3) заборонити Кабінету міністрів України приймати рішення про погодження умов приватизації (проектів планів приватизації та/або планів розміщення акцій) до ухвалення рішення в адміністративній справі; 4) заборонити Фонду державного майна України, його регіональним відділенням (по Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій області, по Житомирській, Закарпатській області, по Запорізькій, Івано-Франківській області, по Київській області, по Кіровоградській, Луганській, Львівській області, Регіональному відділення по м. Києву, по Миколаївській, Одеській, Полтавській області, Регіональному відділенню по Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській області, по Хмельницькій, Херсонській, Черкаській області, Регіональному представництву по Чернівецькій, Чернігівській області) та представництвам укладати угоди приватизації щодо об’єктів, визначених постановою Кабінету міністрів України від 12.05.2015 року за № 271 «Пропроведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році», до ухвалення рішення в адміністративній справі; 5) вжити заходів забезпечення позову з власної ініціативи, в разі якщо способи викладені позивачем, на переконання суду, буде доречно викласти по іншому або уточнити в певній частині.

Ухвалавід22 червня 2015 року явно злочинна, оскільки:

1)З поміж іншого позивач (заявник) посилався на те, що на даний час не існує Державної програми приватизації на 2015 рік, затвердженої відповідно до ст. 4 ЗУ «Про приватизацію державного майна». Стара державна програма на 2012-2014 роки не відповідає сучасним реаліям особливого періоду. Згідно ст. 4 ЗУ «Про приватизацію державного майна» державна програма приватизації розробляється Фондом державного майна України, затверджується законом України строком на три роки і діє до завершення її виконання.  У Програмі визначаються: мета; шляхи, способи досягнення та заходи з реалізації мети; завдання щодо забезпечення виконання Програми; очікувані результати виконання Програми. Всього цього, документом що мав би силу Закону, не визначено.

За відсутності нової державної  програми  приватизації, адекватної сучасному рівню розвитку суспільних відносин, приватизація, що розпочата у 2015 році, не  відповідає  інтересам національної безпеки у сфері приватизації та інтересам держави, інтересам Українського народу, інтересам позивача по справі. 

Взявши цю обставину до уваги та керуючись правом власної ініціативи на забезпечення позову і керуючись державним інтересом, а не групи привладних олігархів, судді мали б забезпечити позов і заборонити проведення приватизації. При цьому могли зазначити в ухвалі, що процес приватизації може бути поновлено і до кінцевого рішення у справі в разі затвердження нової програми приватизації, як варіант.

2)В ухвалі вказано, що оскільки Фонд державного майна та Кабінет міністрів України не є стороною, або іншою особою, яка бере участь у справі, то забезпечити позов у той спосіб, що просив позивач/заявник не можливо з огляду на вимоги законодавства.

Проте, ухвала не містить посилання на конкретну норму права (статтю закону тощо), яка б зобов’язувала суд вживати заходів забезпечення позову лише виключно до сторін у справі (позивача/відповідача).
Окрім того, Кабінет міністрів України є третьою особою, що бере участь у справі.

Ст.ст. 117, 118 КАС України не ставлять подібних вимог до заяв про забезпечення позову, а тому суд упереджено, на користь Президента України та привладних олігархів, відмовив у задоволенні заяви з цієї підстави.

3)ухвала, що викладається окремим документом, складається з: 1) вступної частини із зазначенням, 2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, що його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою; 3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов до висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; 4) резолютивної частини із зазначенням.

Проаналізувавши ухвалу, позивач/заявник не знайшов в ній взагалі мотивувальної частини. Також в ухвалі не зазначено конкретні мотиви відхилення судом кожного аргументу, факту, обставини, що зазначав я в клопотанні про забезпечення позову і немає посилання на закон, яким керувався суд відмовляючи і задоволені клопотання.

Описова частина ухвали відразу ж переходить в резолютивну, в якій вже так, для годиться зазначені статті процесуального закону, що регламентують процедуру розгляду заяв про забезпечення позову.

4)  Наприкінці ухвали, в резолютивній частині зазначено "судом не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам.." тобто, цей висновок виринає наче з під землі.. ні мотивів, ні опису, ні посилання на Закон.. нічого.

Це при тому, що жоден із значної кількості доводів клопотання про забезпечення доказів судом не оцінено та не спростовано. Що й зрозуміло, оскільки  в нарадчій кімнаті судді перебували не більше 5 хвилин. До того ж, судом було задано лише одне питання до позивача/заявника, яке стосувалося тієї обставини, що неможна вживати заходів забезпечення позову до осіб, які не є сторонами справи.

Зазначене в ухвалі "судом не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам.." перекочувало в ухвалу по даній справі вірогідно з ухвали, яку готував суд по іншій справі або з шаблонного тексту, що використовується помічниками суддів/суддями при виготовленні судових рішень. На доказ цієї обставини ще одна описка, яка міститься на початку ухвали, в описовій частині. Там помилково зазначено, що Кізіма І.В., подав клопотання про забезпечення позову 18 серпня 2015 року, яке було передано головуючому 19 червня 2015 року. А в дійсності клопотання подане мною до суд 19.06.2015 року.

Також, у злочинній ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2015 року вказано, що вона підлягає оскарженню у порядку КАС України. Проте, на мою заяву з перегляду, Верховний суд України вказав, що такі ухвали не підлягають перегляду. Значить, мене зумисне ввели в оману або ж це свідчить про недбале ставлення до виготовлення ухвали. Її, як я вже зауважував було передруковано з шаблону або іншої аналогічної ухвали суду у іншій справі.

2) злочини колегії суддів (головуючий суддя ВАС України Бившева Л.І. справа № П/800/166/15) під час розгляду справи

1. Суддя з колегії суддів заперечував позивачу що той не може заявити клопотання про визнання участі відповідача в процесі обов’язковим, тоді як на це прямо вказує ст. 120 КАС України.

2. Судові засідання, зокрема 16.07.2015 проходить з постійними спробами від колегії суддів щоби заткнути позивача, не дати йому висловитися по справі. Жодного разу за весь час розгляду справи позивачу не дали висловитися щоби його не було зупинено або перебито кимось з суддів. Немає жодної хвилини з тих виступів, що виступав позивач, за яку його б не було перервано кимось з суддів. Дуже часто самі судді намагалися іронізувати позицію позивача, підняти його насміх, вживали інших неетичних способів для перешкоджання позивачу доводити свою позицію.

Варто мені лише сказати «ваша честь, в мене є клопотання..» відразу ж мене зупиняють, перебивають. Все це можна побачити на відеозаписі судового засідання (https://www.youtube.com/watch?v=7sVURq7jciI) відео на каналі «Суспільний договір» в ютуб, доступний за пошуковим запитом «Судове свавілля у Вищому адміністративному суді - судді підтримали розкрадання державного майна-1», «Судове свавілля у Вищому адміністративному суді - судді підтримали розкрадання державного майна-2», «Судове свавілля у Вищому адміністративному суді - судді підтримали розкрадання державного майна-3», «Судове свавілля у Вищому адміністративному суді - судді підтримали розкрадання державного майна-4».

3. Оголошування ст. 123 КАС України щодо прав головуючого і відповідальності учасників процесу під наголосом залякування. Тобто, натякаючи позивачу, що якщо він намагатиметься щось довести і відстоювати у суді, згідно принципу гласності і змагальності, то його притягнуть до відповідальності. Головуюча не має права зловживати цим правом, використовуючи його на порушення процесуальних прав позивача.

4.  Вирішуючи питання про допуск у справу третіх осіб на стороні позивача судова колегія не надала слова для аргументації (оголошення) відповідних клопотань особам, що з’явилися у судове засідання та не оголосила відповідні клопотання головуюча тих осіб, що не змогли прибути до судового засідання та подавали клопотання про участь у судовому засіданні за допомогою відеоконференції.

Відмова у задоволенні цих клопотань була не мотивованою, усною. Колегія посилалася на те, що складати ухвали окремим письмовим документом - це не передбачено КАС України і що ст. 160 КАС України має виключний перелік ухвал, які викладаються письмово окремим документом. Проте, ч. 4, ст. 160 КАС України вказує, що окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.

Знову бачимо дезінформацію з уст колегії суду з метою вчинення протиправних діянь.

 Також, офіційний реєстр судових рішень (доступний в Інтернет-мережі) має велику кількість письмових ухвал Вищого адміністративного суду України, якими вирішувалося питання залучення до участі у справи третіх осіб без самостійних вимог, зокрема й про відмову у такому залученні. Ось лише декілька з них:

1. Ухвала від 11 листопада 2014 року  м. Київ  справа № 875/401/14 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41302903
2. Ухвала від 06 вересня 2012 року    м. Київ   справа № А/9991/127/12 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25897625
3. Ухвала від 29 травня 2015 року справа № К/9991/80703/11 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45241961
4. Ухвала від 07 липня 2014 року  м. Київ  справа № 800/324/14 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39817069
5. 02 жовтня 2012 року   м. Київ  справа № А/9991/11/12 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30347189

Ось такі подвійні стандарти. Вірніше, такі спроби залишити якнайменше доказів у справі що свідчили б про злочинні діяння суддів. Адже в письмовій ухвалі необхідно аргументувати прийняте рішення. А аргументувати його не на користь заявника означало б створювати явний доказ злочинних діянь.

До того ж, логічно, що громадянам, які подали клопотання і не з’явились на судове засідання малося б виготовити ухвалу саме окремим документом. Повідомити про відмову їх суд якимось чином мав би.

5. Головуюча, доповідаючи про надходження зазначених клопотань, сказала, що клопотання про залучення від третіх осіб,  всі  ідентичні, окрім заяви гр. Бердишевої. Це неправда, оскільки у справі клопотання гр.. Єсипенка В.В., також не було ідентичним. Це доводить, що суддя головуюча, так і інші у колегії  розглядали зазначене питання, зовсім не будучи в курсі поданих клопотань. Те, що вони відмовили у задоволенні зазначених клопотань всім разом, не зазначаючи мотиви відхилення навіть тим з них, які були не автентичні між собою, без будь-якого мотивування, лише свідчить про злочинну упередженість до позивача. Також це свідчить про бажання по швидше закінчити розгляд обтяжливої і незручної для них справи.
6. З самого початку розгляду справи її було перенесено на цілий місяць через те, що не з’явився представник третьої особи – Кабінет Міністрів. Це було зроблено з явним наміром затягнути розгляд справи.

7. Систематичні суцільні перебивання моїх виступів головуючим та іншими суддями з колегії. Натомість якби довго, заїкаючись не висловлював свою позицію по справі представник відповідача та третьої особи жодного перебивання зі сторони суддів.
Одна з суддів колегії навіть процитувала відповідь замість представника відповідача, що явно свідчило про упередженість суду і навіть викликало обурливий сміх у присутніх у залі громадян.

8. При доповіді своєї позиції по справі, зміст клопотань судді переговорювалися між собою, ніхто мене не слухав. Проте, коли виступали представники відповідача та третьої особи на стороні позивача був режим максимального сприяння зі сторони суду.
9. Відмовили у задоволенні клопотання про залучення та дослідження доказів до матеріалів справи та щодо дослідження їх у судовому засідання.

Подача позивачем доказів є правом та обов’язком позивача (ст.ст. 11, 69, 86, 106, 114, 138, 159 КАС України). Саме проаналізувавши системно вказані норми права доходиш до такого висновку. Відмова у залученні доказів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги не передбачена жодною процесуальною нормою. І на звершення, вказане підтверджує практика самого Вищого адміністративного суду України (п. 20 постанови пленуму ВАС України від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»), згідно якого на стадії судового розгляду питання про виключення доказу з числа доказів суд не може вирішувати, а повинен це робити лише в нарадчій кімнаті під час прийняття судового рішення у справі, оскільки під час дослідження доказів суд не дає їм оцінку. Тобто, відмова долучити та дослідити докази у судовому засіданні є фактично виключенням цих доказів з числа доказів. І це явно протиправно, з огляду ж на саму практику цього суду. До того ж, докази вилучалися ще до стадії судового розгляду.

10. Судді, не зважаючи на те, що прийняли до розгляду зміни позовних вимог, продовжували розгляд справи за старими позовними вимогами, де предмет доказування зводився лише щодо оскарження постанови Кабміну про приватизацію у 2015 році, а не протиправність приватизації державного майна як такого.

11. Головуюча також намагалася ввести мене в оману, що заява про відвід письмова в мене вже мала бути,  не дивлячись на те, що я переконався у наявності підстав для її заявлення лише у момент в який суд відмовив у задоволені всіх моїх клопотань.
12.  Час, який було надано мені для підготовки заяви про відвід – 15 хвилин. Насмішка і знущання з позивача.

3) протиправні діяння головуючого судді Окружного адміністративного суду м. Києва Огурцова О.П. у справі № 826/12349/15

Позовна заява, яку розглядає суд,  містить вимоги щодо:

визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету міністрів України від 12.05.2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році»;

визнати протиправним та нечинним наказ № 829 Фонду державного майна від 08.06.2015 року «Про затвердження плану-графіка виставлення об`єктів груп В, Г на продаж в 2015 році»;

скасувати постанову Кабінету міністрів України від 12.05.2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» та скасувати наказ № 829 Фонду державного майна від 08.06.2015 року «Про затвердження плану-графіка виставлення об`єктів груп В, Г на продаж в 2015 році».

а) щодо злочинної ухвали від 08 липня 2015 року

У супереч проханню заявника забезпечення позову щодо зупинення на час розгляду справи протиправної приватизації клопотання було розглянути 08.07.2015 року, тоді як подано було клопотання 06.07.2015 року. Якщо ж і поспішати у розгляді цього клопотання, то згідно вимог законодавства таке клопотання мало бути розглянуте не пізніше 07.07.2015. Тобто, виправдати цим розгляд клопотання не в дату про яку просив заявник неможливо. Це зроблено умисно, оскільки у судді не було наміру розглядати це клопотання по суті.

Явно злочинна ухвала судді Огурцова О.П., не містить мотивувальної частини, а також посилання на наведені заявником доводи та аргументоване відхилення судом кожного з цих доводів. Що безумовно свідчить про те, що клопотання про забезпечення позову, що міститься на 8 аркушах А4 шрифтом 11 Таймс Нью Роман, ним навіть не розглядалося.
До того ж, розгляд такого клопотання мав би бути здійснений колегією у складі трьох суддів. Проте, ухвала виготовлювалася без розгляду клопотання, а тому й колегія суддів не засідала.

 б) суддя Огурцов О.П., ухвалою від 08.07.2015 року призначає розгляд справи на 20.08.2015 року.

При цьому явно злочинно і з умислом, і щоби це довести не потрібно звертатися до апеляційної інстанції,  відкладає розгляд справи, більше, ніж на один місяць. Згідно ч. 3 ст. 171 КАС України у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Тобто, суддя не виконує вимог цієї статті, а відтак не вчиняє дій щоби про подачу такого позову дізналося суспільство та зацікавлені особи. Явно з наміром щоби нічого не перешкоджало продовженню протиправному процесу приватизації.

До того ж, апеляційне оскарження вказаного не здатне відновити права, порушені судом через достатньо великий проміжок часу, що необхідний для цього.

в) призначення розгляду справи на 20.08.2015 року грубо порушує і свідчить про явний злочин. Оскільки, згідно ч. 7 ст. 171 КАС України адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць.

З часу відкриття провадження у справі 08.07.2015 року до 20.08.2015 року майже два місяця. При цьому, ухвали про продовження строку розгляду справи ще на місяць суд не приймав.

Тобто, умисел затягнути справу з метою звести нанівець можливість відновлення справедливості у справі та припинити злочинну приватизацію.

г) ухвалою про відкриття провадження у справі надається строк відповідачу аж до 08.09.2015 року подати письмові заперечення проти позову. З явним умислом розтягнути вирішення справи, для вирішення якої законом встановлюється місячний термін на тривалий час.

Зазначене дає підстави стверджувати, що в діяннях колегії суддів під головуванням судді Бившевої та судді Окружного адміністративного суду м. Києва Огурцова О.П., наявні такі склади злочинів, проте не виключно:

Стаття 367. Службова недбалість

1. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб

Стаття 375. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови

1. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови

Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем

1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб
 
Звертаємо увагу також, що відповідно до ст. 214 КПК України, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Відомості про кримінальне правопорушення (згідно Розділу 2 п.1.1.2 положення про ЄРДР), викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам пункту 4 частини 5 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про  вчинення кримінального правопорушення.
Перевірка такої заяви повинна проводитись вже в рамках відкритого кримінального провадження, внесеного в ЄРДР. Лише потім, у випадку якщо посадова особа дійде висновку, що, наприклад, у викладеній ситуації немає ознак складу кримінального правопорушення, вона може винести постанову про закриття кримінального провадження відповідно до ст. 284 КПК.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своєму в інформаційному листі № 1640/0/4-12 від 09 листопада 2012 р. "Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування" роз’яснив, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 214 КПК бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР впродовж 24 годин після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, і саме в цьому контексті слід оцінювати доводи заявників в разі оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

У разі ж оскарження бездіяльності прокурора чи слідчого, яка полягає в у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення (відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 303 КПК) суть розгляду справ даної категорії полягає у встановленні, чи дотримувався прокурор чи слідчий процедури, визначеної ч. 1 ст. 214 КПК щодо 24-годинного терміну внесення відомостей до ЄРДР. Слідчий суддя при розгляді скарги не повинен встановлювати обставини, зокрема чи містить заява, повідомлення про кримінальне правопорушення склад злочину або досліджувати докази про наявність в діяннях особи складу кримінального правопорушення.

Отже, відповідно до ч. 4 ст. 214 КПК забороняється відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, тобто інформація про правопорушення має без будь-яких застережень вноситися до ЄРДР (незалежно від того чи така заява стосується судді, прокурора чи пересічного громадянина). Навіть в Науково-практичному коментарі до нового КПК за загальною редакцією В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова, зазначається, що будь-яка відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Практика показує, що в своїх рішеннях суди приходять до висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення, зазначаючи при цьому, що підставою вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. І такими даними на думку суддів є фактичне існування доказів, що підтверджує реальність конкретної події злочину. Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до ЄРДР.

Фактичним існуванням доказів за даним повідомленням є наявність великої кількості свідків з числа депутатів ВРУ, адміністрації ПУ, посадових осіб ФДМ України, дослідження Інституту економіки і прогнозування, наявність письмових доказів: відсутність програми приватизації на 2015 рік, яка б мала обґрунтування відповідно до сучасних реалій, речові докази у вигляді свідчень на відеозапис екс-голови ФДМ України Валентини Семенюк та інші.Окрім того, саме по собі юридичне обґрунтування протиправності до продажу решток державного майна (національного багатства) є доказом вчинення злочинів.
А відтак відмова у внесені відомостей до ЄРДР за повідомленням заявників буде протиправною.
Враховуючи вказане та керуючись ЗУ «Про прокуратуру», ст. 214 КПК України
 
ПРОСИМО:
 
          -  внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо Прем’єр-міністра Яценюка та інших членів Уряду, причетних до протиправного процесу приватизації у 2015 році, посадових осіб Фонду держмайна України, олігархів та їх ставлеників з числа народних депутатів України, що полягає у продовженні діянь, спрямованих на тотальне протиправне позбавлення Українського народу, громадян України національного багатства (державної власності);

          - внести у Єдиний реєстр досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення суддів Вищого адміністративного суду України з числа колегії, яка розглядає справу № П/800/166/15 (головуючий суддя ВАС України Бившева Л.І.), з приводу вчинення ними протиправних діянь, що спрямовані на перешкоджання позивачу Кізіма І.В., та іншим громадянам (заявникам про залучення їх в якості третіх осіб) у відновленні їх порушених прав під час здійснення судочинства у справі;

          - внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо  протиправних діянь судді Окружного адміністративного суду м. Києва Огурцова О.П., спрямованих на перешкоджання позивачу Кізіма І.В., у відновленні його порушених прав під час здійснення судочинства у справі № 826/12349/15;
          - громадянина Кізіма Ігоря Віталійовича та Струкова В’ячеслава Анатолійовича вважати потерпілими у порядку ст. 55 КПК України;

          - провести належним чином досудове розслідування та невідкладно допитати осіб, зазначених у цій заяві осіб та свідків, відібрати пояснення та документи щодо підтвердження пояснень допитуваних осіб з числа депутатів Верховної ради України, посадових осіб ФДМ та інших;

          - допитати потерпілих та надавати їм можливість ознайомлюватися з матеріалами кримінального провадження;
          - у зв’язку з небезпекою вчинення протиправних дій щодо Кізіма І.В., Струкова В.А. (внаслідок подачі цього повідомлення), вжити відповідних заходів щодо забезпечення безпеки життя і здоров’я заявників.
           
          Додатки: копія ухвал про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у справі П/800/166/15 та справі № 826/12349/15.

 

20.07.2015                                                                           Кізіма І.В.

                                 

  

 

Последнее изменение Среда, 20 Июль 2016 21:14

Вход на сайт

Запишитесь на консультацию

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

×